Минулого тижня книгарня «Є» заявила про зміну курсу, вірніш навіть не курсу – зміну акцентів щодо продажу російських книжок. Частина патріотичних дописувачів (не факт, що – покупців) розцінила це як здавання останньої барикади і закликає до бойкоту. Решта – помірковані покупці і читачи – умовляють не бойкотувати, бо ж собі дорожче.
Отже ці опінії не про «плюс-мінус», а про «за» і «проти»: за бойкот чи проти бойкоту. Кількістю і галасом, здається, перемагає бойкот. Проте це не та кількість, яка перетворюється на якість.
Книгарня «Є»: Давайте відверто оцінювати ситуацію, що склалася станом на 2020 рік:
- Якщо не враховувати мережу книгарень Є, 50-70% в обороті великих книготорговельних структур складає російська книга (як імпортована так і видана в Україні).
- Головною причиною просування ритейлом російської книги є привабливі умови (більша маржа).
- Можливість створювати привабливі умови визначається у першу чергу перевагами у собівартості російського продукту у порівнянні з українським (менша вартість авторських прав та перекладу на один примірник)
- Російський книжковий бізнес завжди може розраховувати на підтримку власної держави у просуванні свого продукту в Україні.
Нескладно передбачити, що в цих умовах сегмент україномовної книги поступово стискатиметься, українські видавці будуть менше видавати, а читачі будуть купувати ще більше російською – всупереч власному бажанню.
Чи подобається нам цей стан речей? Ні. Чи в силах ми, як книготоргівельна мережа, його змінити? Ні. Чи можемо ми ігнорувати цю реальність? Ні. Виправити таке становище може лише дієва державна політика, а Книгарня «Є» змушена враховувати викладені обставини у плануванні своєї подальшої роботи.
Отар Довженко: Ідіоти. Саме тому ж у вас і купували, в тому числі з безбожними націнками, бо ви здавалися місцем, вільним від засилля російських книжок. Проміняти цю багаторічну лояльність на сумнівний дохід від продажу російських книжок, та ще й перекласти відповідальність за своє угодовство на «державу» – вчинок, у якому легко впізнати вишуканий бізнес-стиль директора лісопилки. Фу. Купуватиму книжки деінде.
Олександр Северин: Дорога Книгарня «Є», я вас любив. Але я і російські книжки – це несумісно за визначенням. Дякую за всьо, цьом, викликай таксі.
Брати Капранови: Ви ж не обурюєтеся, що Якабу, Буква та інші продають російські книжки? Вони продають російські книжки – і вони молодці. А Книгарня Є, яка роками продавала українські – погана, бо оце взялася за російські.
Українці – унікальні люди. Вони перш за все ненавидять своїх. Навіть поза межами книжкового ринку. Пробачать ворогу, що він ворог, але не пробачать своєму, якщо він не ідеальний. Ющенка гнобили більше за Януковича, Свободу мочать більше за Партію Регіонів, Порошенка ненавидять більше за Зеленського, ну і тепер оце Книгарня Є.
Олексій Панич: Книгарня «Є» каже, що потребує підтримки держави, щоб не сходити зі свого курсу на підтримку україномовної книги?! Ну, раз вони такі, я в них взагалі більше книжок не куплятиму! (обурений хор голосів у соцмережах)
Was fällt, das soll man auch noch stossen! – «Що падає, те треба ще штовхнути!» – сказав би з цього приводу Ніцше.
Суворе українське ніцшеанство.
Олександр Ройтбурд: решил загуглить где в одессе книгарня є. чтобы специально пойти туда и купить украинскую книгу. выразить солидарность на фоне бойкота.
оказалось нет в одессе такого книжного магазина.
и вообще, на миллионный город – штук 10 книжных магазинов. из них только 2 – специализируются на украинской литературе.
бойкотируйте дальше, дорогие товарищи. архиважный, архинужный и архисвоевременный бойкот как сказал бы один вождь мирового пролетариата.
