Золота епоха українського монументалізму в ескізах, фрагменти раю та художник у ролі антени – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки Києва.    

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Назва виставки «Ескізи монументального» в якомусь сенсі оксюморон. Ескіз – це зазвичай щось швидке, начерк, шматок паперу, а монументальний твір залишається на десятки, а то й сотні років. Але так відбувається не завжди й не всюди. Наприклад, у 1960–1980-х роках, коли працювали герої виставки – Алла Горська, Віктор Зарецький, Валерій Ламах, Олександр Міловзоров та інші, – за одну ніч зникали навіть монументальні роботи. Всім правила ідеологічна кон’юнктура. Можна пригадати хоча б знищення вітража Алли Горської та команди художників у Шевченківському університеті до 150-річчя від народження поета за надмірний прояв національного духу. Втім, величезна кількість мозаїк, вітражів, панно авторства як визнаних владою, так і «ненадійних» художників прикрашала міста, села, інтер’єри, і це теж цікавий аспект – в монументальному мистецтві можна було якось обійти жорсткі ідеологічні заборони, втілити сміливі модерністські здобутки. Саме монументальні твори стали однією з впізнаваних рис обличчя епохи, і тому сьогодні так важко втрачати їх – вже тільки через невігластво й жадібність нової генерації. Отже, галерея The Naked Room демонструє виставку важливу (тому що більшість артефактів виставлена вперше) і актуальну (дослідження мистецтва 1960–1980-х зараз у фаворі). Ескізи до створених і нестворених монументальних творів є самостійними  роботами, що ілюструють пошуки плеяди українських монументалістів, білої кістки художнього цеху. Також в рамках виставки презентовано книгу-путівник Ukraine. Art for Architecture. Soviet Modernist Mosaics, створену дослідницею Поліною Байцим та фотограф Євгеном Нікіфоровим.

Національний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)

Живопис Давида Шарашидзе – це гіпертрофована ідея півдня, якщо не раю. Прості, затишні речі: будинки, дахи, вікна, стільці, глечики, квіти, фрукти. І обов’язково гранати, бо немає більш південного плоду, більш виразного символу повнокровності життя. Шарашидзе завжди дуже уважно вдивляється у подробиці, деталі, нібито шукаючи в них остаточні підтвердження – світ міцно стоїть на черепасі, холодний вітер не розкриє наше вікно, не обтрусить квіти гранату. Ця уважність до фрагментів підкреслена на виставці, прийом оголений – автор вирізає якийсь шматочок свого миру й пропонує нам вдивитися в нього як в останній раз, запам’ятати всі цяточки, пелюстки, ґудзики. А особливо палкі, зігріваючі південні кольори, яких зараз так бракує Києву.

Mandarin Maison art by Spivakovska (вул. Басейна, 6, ТЦ Mandarin Plaza, 5 поверх)

Так склалося, що за митцем, творцем, художником із давніх-давен була закріплена особлива місія – відчувати коливання світових хвиль і реагувати на ці коливання якимись особливими висловлюваннями. Малював первісний художник на стіні печери, творить сьогодні – місія не змінилася, він має її реалізувати, має роз’яснювати обивателям, що воно там бринить. Здається, на плечі художниці Даші Скорубській-Кандинській (Dasha S Kandinsky) та скульптора Юрія Мусатова теж ліг цей тягар. І, здається, вони можуть-таки пояснити. Юрій Мусатов взагалі володіє секретом якоїсь універсальної мови. Він робить «дитячі», іграшкові гори, робить бюсти інопланетян або ж землян, в яких замість мозку пустота, робить керамічні потріскані кулі-планети, і все це складається у який довгий наратив про життя взагалі, про мрії людства, про наші великі амбіції та беззахисність. Даша Скорубська-Кандинська (так, нащадок Василя Кандинського) заходить з іншого боку. Якщо у Мусатова все трохи відсторонене, нетутешнє, то Даша – плоть від плоті найматеріальнішого мегаполіса Землі – Нью-Йорка. Вона любить його ритм, любить бути в епіцентрі, перехоплювати інформацію на льоту, швидко втілювати свої враження. Це вже не музика сфер, а який шалений телетайп, – і теж спосіб рефлексії над сучасним світом, який (можливо) стоїть на порозі великих змін.