Проєкт «Родинний альбом» буде розповідати про українську вуличну моду XX століття, але не тільки. Придумала проєкт історикиня моди Зоя Звіняцьківська, коли зрозуміла, що окрім «подіумної» моди є ще багато явищ, і поза увагою дослідників залишається величезний масив «народної» моди – street fashion, того одягу, повсякденного і святкового, який носили люди. Розповідати про нього можна через світлини з особистих архівів, адже фізично цього одягу вже не існує, за виключенням тих артефактів, що збереглися в родинах.
Так почала збиратися цифрова колекція фотографій вуличної моди, яка, хочеться сподіватися, стане архівом з історії не тільки моди, а й взагалі повсякденного життя. Автори проєкту могли би обмежитися лише світлинами, але, на щастя, не обмежилися. До кожної світлини додається невелика родинна історія: тільки маленький фрагмент, або ж ціла епопея у кількох рядках. О, в нашій історії достатньо крутих маршрутів, і спроба написати про мамин капелюшок може завести далеко.
«Світлини родичів, батьків та дідів з бабусями, друзів і приятелів – світлини, що зберігаються в родинних альбомах. Саме вони здатні розказати не просто історії української моди, а, через неї, історію людей, що тут жили і живуть. Бо знаєте, історія моди – це завжди історія про людей, але особливо, особливо тут, де так багато ще ненаписаних і замовчаних історій. А мода – це така відверта штука, вона не може брехати», – каже Зоя Звіняцьківська.
Стати учасником проєкту було доволі просто: передивитися родинний альбом, знайти виразні світлини, які зроблені в минулому сторіччі в Україні, сфотографувати їх, додати невеличку розповідь… До колекції, яка буде викладена на сайті «Центру міської історії», відібрано 117 найвиразніших фото. У світлини на обкладинці (власниця – Ольга Дорошенко), теж є історія, давайте її послухаємо:
«1917 рік, Коростишів, Житомирщина.
На фото – польська родина з колонії Юзефівка-Таубівка (зараз село Голубівка Коростишівського р-ну Житомирської області). Одружуються Антон Ґловач і Антоніна Зелінська, вінчання проходить в костелі міста Коростишів.
Обидві родини переїхали до Російської імперії наприкінці ХІХ століття. На час цього весілля володіли землею, мали міцні господарства, генделювали, особливо в часи НЕПу. Під час колективізації Антон Гловач відмовився йти в колгосп, розповідає праонука Ольга Дорошенко, за що його розкуркулили – відібрали все. Родина пережила голод. Брати, котрі виїхали 1907-го до США, допомогли грошима, і за ті гроші поставили нову хату.
У 1937-му Антона і його брата Вікентія (того, що стоїть поряд з молодим) забрали. Через два місяці Антоніна народила наймолодшого сина, не знаючи, що чоловіка вже немає серед живих. Розстріляли і його, і брата, і братового швагера. “Я знайшла їх аж 2013-го. Усі поховані у Биківні, – продовжує Ольга Дорошенко. – Прабабця виростила сама шістьох дітей. На чоловіка отримала фальсифіковану довідку про смерть, де був вказаний 1942 рік, а потім, 1959-го, – рішення про реабілітацію».
