«Носоріг» – стрічка Олега Сенцова про «лихі 90-ті», яка через ув’язнення режисера чекала створення шість років. 17 лютого відбулася українська прем’єра, за перший вікенд фільм зібрав 3,5 мільйона гривень. Сьогодні ми слухаємо перші глядацькі опінії щодо фільму, головними героями якого є українські бандити темних пострадянських років, і Носоріг один із них.
(-) Олена Солодовнікова, журналістка:
Сьогодні в Україні кінопрем’єра стрічки Олега Сенцова «Носоріг». Витрачати кошти на його відвідини – не варто. І зовсім не тому, що фільм вже кілька тижнів викладений на піратських сервісах. Як не парадоксально, дебют режисера видався занадто триколорний, і аж ніяк не проукраїнський. Як відомо, Сенцов сидів в російській в’язниці 5 років, а таке враження, що збирав «русский дух» для свого дебюту все життя. Братки, розбірки, тізер під піонерський приспів «Что мне снег, что мне зной…» В мене не було б питань, якщо такий пострадянский наратив шановний експолонений знімав за власний або меценатський кошт. Але він зробив це за державний рахунок. …За цей кошт можна було зняти 10 документальних стрічок, але ми отримали одного сумнівного «Носорога». Отримали такий собі «Бумер» або «Антикілер» з тією різницею, що ті були актуальні на початку путінської ери, а зараз в Україні промотувати такий бандитський стиль життя виглядяє не надто актуально та навіть комічно.
(+/-) Юлія П’ятецька, критикиня, журналістка:
«Носорог» Олега Сенцова. В целом – крепкое кино. Отличный кастинг, локации, саундтреки – если с другом вышел в путь, веселей дорога. Дым сигарет с ментолом. Агрегатные состояния братвы – отжать, грохнуть, трахнуть, нажраться и ужраться – переданы внятно и безжалостно. Все чин чинарем. Амбре 90-х просто валит с экрана. Все прогнившее, убогое, расшатанное, безнадежное, болтающееся на двух гвоздях. Полный распад всего – семьи, рода, любви, дружбы, страны, родины. … Тщательная работа. Этим бы и ограничиться. Но у режиссера, я так поняла, была сверхзадача. … После показа состоялась встреча с режиссером. Сенцов рассказал, что плохих людей не бывает, бывают плохие поступки, что не стоит преступников воспринимать только как бандитов, все гораздо сложнее, и у этих людей просто не было выбора. Я не очень понимаю про выбор бандитов, в связи с чем не люблю, когда из них начинают сочинять людей сложной судьбы, и вообще склонна смотреть то кино, которое мне показывают, а не то, которое объясняют. И если мне полтора часа показывают тупое агрессивное животное (тут зоологическая метафора на месте), способное ради денег в матрасе младенца порезать на глазах у матери, а в конце надувают философской глубины с покаянием, то могу эту глубину списать только на недостаток профессионального режиссерского опыта. Задумал больше, чем смог.
(+/-) Надія Міцкевич, художниця:
Бешенный носорог, отчаянное животное, которое грабит, жрет и еbеt, просто зверь, и его ни капельки не жалко, но за его охотой в убогой провинциальной саванне чертовски интересно наблюдать. Что ему снег, что ему зной, когда его банда с ним, или даже когда он остается один. Он прет и прет, бьет и бьет! И конец этой битвы с собственной жизнью на секирах весьма предсказуем. Но… Вот к концовке этого фильма есть некоторые претензии. Все было отлично, пока фильм не начал заканчиваться. Хотелось бы проще, четче и в заданном жанре. Но ладно, зато все остальное, весь фильм без последних 5 минут, пролетает, как пуля, сквозь кости и мысли, оставляя след в пространстве и пятно на обшарпанной стене.
(+/-) Роман Муха, продюсер, телеведучий:
Навряд чи мій пост буде рекламою фільму, оскільки на мою думку – не всім його варто дивитись. Фільм не для дітей, не для сімей, мабуть і не для жінок. Він не розважальний і не документальний. Не в трендах і не на хайпах. «Носоріг» – фільм усвідомлення. І фільм- дзеркало. Це ілюстрація про те звідки ми прийшли і через що ми пройшли. Фільм несе багато меседжів і декілька пластів усвідомлень. Але на мою думку, одні із найголовніших повідомлень наступні:
- Ми все ще живемо в часи, на які впливає криза 90-х: ментальні і поведінкові шаблони тих часів домінують в житті, яке нас оточує.
- Насильство, яке залило вулиці у 90-х, відображає наскільки тонка волосинка утримує «цивілізованість» людини.
- Хвалена комуністичними ідеологами радянська система освіти і моралі – не тільки нічого доброго не привнесла в життя людини, але й виростила до небачених розмірів таких монстрів як Заздрість, Жадність, Неповага до оточуючих, Невігластво, Жлобство, Страх, Свербіж Ненаситності, Невдоволеність, Ницість Душі, Агресивність і Беззмістовність.
- Про Беззмістовність – це окрема тема. Бо по суті, підсумок фільму виражений в останньому епізоді. Де головний герой підводить підсумок своєму життєвому шляху і всій епосі 90-х. І не знаходить в ній ні змісту, ні досягнень, ні пояснень. Безглузде життя, де насильство заради насильства. І цінності таке життя не має теж. Зло не має змісту. Зміст має тільки усвідомлення.
(+) Мартин Якуб, письменник:
Подивився «Носоріг». Хароше кіно. В ньому багато чого зроблено мега якісно. Перші сцени без монтажних склейок – це взагалі вищий пілотаж. Операторська робота – уважуха. Актори були справжніми, не відволікала певна їх театралізованість – бо в 90-х так воно і було гротескно. Декорації в нашій країні і шукать особливо не треба. Як сказав хлопець поруч, під час сцени на ринку: «На Борщазі і зараз так». Коротше. Це достойна робота. Сходіть і подивіться. Картина візьме купу різних премій, але грошей не заробить. Бо тут не про воровські понятія, а про загальнолюдські цінності, мо навіть про Божі. Щось засуджується, щось возвеличується. Місцями – тупо в лоб. Безальтернативно. А це загружає. Народ такого не любить.
(+) Слава Наумова, журналістка, медіаекспертка:
В двох словах: передивлятися не буду, але вважаю його сильним, професійним, з післясмаком – не солодким, але як від справжнього жанрового кіно. … 90-ті за початковим задумом мали з’явитися на екрані на 10 років раніше. Коли і до 90-х ближче, і ми трохи інші. Сам Сенцов наголошував, що ті начебто призабуті 90-ті впливають на нас і сьогодні. Ми їх продовжуємо «розхльобувати». Бандитські підходи ввійшли під шкіру країни, а шлях з бандитів до вищих владних щаблів є впізнаваним навіть без прізвищ. Цей період ми звикли сприймати за російським сценарієм (в прямому і переносному сенсі) . «Носоріг» – це не «Бригада», не «Брат». Зовсім не схоже. І слава тобі господи, без романтизації «хороших бандитских парней». Це 90-ті нашої географії і наших антигероїв. І саме українські 90-ті нам вже давно час відрефлексувати. За «Носорогом» вийде ще декілька фільмів про той період – очима дитини, історія закоханих і т.п. Таким чином «Носоріг» починає хвилю повернення до того, що «90-ті – наші». Якими б не були – вони наші і крапка. … Сенцов – режисер. Не знаю, звідки бралося стільки скептицизму. Боти, однаково незадоволені його позицією фанати Зе і По, ватники, а може і просто заздрисники повторювали «да какой он режисер». А таки режисер. Своєрідний, з чітким почерком і динамікою.
(+) Ірма Вітовська-Ванца, акторка:
В 17-му році у Нью-Йорку нам запропонували відвідати один заклад на Брукліні, щоб відчути знову 90-ті… На вулиці за столиками сиділи постарівші вже «пацанчики»… Але їх погляди та пози і манери такими і залишились, як раніше… Ось ця якась зверхність та сканування кожного перехожого… Ця їх особлива органіка, їх філософія… Ми вмостились на старі і порепані вже шкіряні дивани… Крутився «дискошар» і «зайчики» на стінах викривали подерті шпалери та плями… Зайшла пара, чоловік і жінка… Він явно був якимось «рішалою» у свій час, а вона, мабуть, красуня якась, можливо, «моделька» чи міс, в якій ще попри старіння проглядалась минула манковість… Вони пили коньяк і мовчки дивилась в плазму, з якої волав Лєпс… І відчуття в цьому погляді було повної безперспективності та життя… Вони вже вмерли… Просто ще виконували певні життєві функції… Потім до нас підійшов у малиновому піджаку старий дядько і з вигуком «Дєвачкі, работаєм» дав сигнал все нам нести швидко і красиво.. Олів’є, бутерброди, коньяк і чіпси. Вони ніби телепортувались з 90-х… всі їх жести, манера говорити, хода, погляди – все звідти… Їх кращий час залишився у минулому, в 90-х… Було дуже незручно бачити це все… І жалість якась… і огида десь… Фільм Rhino / Носоріг повернув мене у час моєї юності, де виживання і орієнтування в ситуації загартувало та надало швидкості реакцій. Важкий і небезпечний час, але я вдячна йому за це і люблю, бо майбутнє у ньому було довшим). Але хай вони не повторяться… 90-ті. Фільм важливий і фільм потрібний… Притча – кримінальна драма… Йдіть в кіно.
