Днями Секретаріат Національної спілки письменників України оприлюднив заяву, в якій запропонував ліквідувати Музей Булгакова на Андріївському узвозі, натомість відкрити у будинку музей… ні, не родини Листовничих, а композитора Олександра Кошиця. Київ вкотре добряче струсило (а інтелігенція тільки-но відійшла від грандіозної суперечки з приводу стосунків Карла Брюллова з Тарасом Шевченком).
Головним тригером стало навіть не те, що «імперцю» Булгакову вказали на двері, а те, в якій формі це зроблено. Спілка в кращих традиціях затаврувала «одного з найпідступніших ворогів України», «письменника, який люто ненавидів Україну і її незалежність, а також паплюжив, як тільки міг, її у своїх творах». Виявилося, що «Булгаков, по суті, є одним із предтеч цього горезвісного “русского міра”, і це яскраво відбито в його небезпечних книжках, де він оспівав і возвеличив не лише царат і монархію, а й нелюдську жорстокість, яка притаманна росіянам і є основною рисою російської нації. Його зневажливе пихате ставлення до України викликає тільки щирий гнів і відчуття огиди».
Між тим директорка Музею Булгакова Людмила Губіанурі з початку повномасштабної війни виступає з пропозиціями щодо оновлення концепції музею, переакцентування змістів. Без сумніву, у цьому знаковому київському місці зі складними нашаруваннями «пам’ятей» і широкою сьогодні культурною програмою дуже багато простору для маневрування. Що робити – зачинити музей, оновити музей, забути Булгакова, якось по-іншому пам’ятати Булгакова, – нехай вирішують спеціалісти: літературознавці, історики, краєзнавці, музейники… Ми слідкуємо за ситуацією.
А зараз просто прочитаємо декілька абзаців зі статті «Сучасна руська література» (розділ «Реакційна література») Йосипа Машбіц-Вєрова, радянського літературознавця, яка була надрукована у листопаді 1927 року в часописі «Червоний шлях». Майже сто років тому як сам Булгаков, так і «дім Турбіних» теж не влаштовували організацію радянських письменників.
«В умовах Радянської Росії реакційна література не має великих можливостей для розвитку. Справжнє місце для неї поза межами Спілки у лавах еміграції. Проте, оскільки в нас ще є залишки білого дворянства й буржуазії, нова буржуазія, реакційно-куркулівське селянство, натурально є ще також і виразники цих верств населення в ділянці літератури. Так утворюється соціяльне підґрунтя правих, антипролетарських, реакційних течій.
Можна назвати трьох, порівнюючи, визначних письменників – виразників основних реакційних верств населення: буржуазії, куркульства й колишніх дворян. Це такі письменники: Євген Зам’ятин, Сергій Кличков і Михайло Булгаков».
Пройшовшись як слід по «буржуазному» Замятину і «куркульському» Кличкову, автор статті переходить до Булгакова… і виявляється, що він найогидніший у цій компанії.
«Мих. Булгаков, вірний своїй соціальній природі, зостається найнепримиренніший, найупертіший ворог Радянської Республіки. <…> …як виразник служилого дворянства, як виразник привілейованого старого офіцерства, що втратило з революцією абсолютно все, – не тільки перспективи на майбутнє, але здебільшого, – сем’ю, близьких, родичів, – цей Булгаков, зрозуміло, не міг нічого забути, нічого простити, не міг просто не помітити революції або до якої небудь міри, навіть після непу – з нею помиритися й визнати її. Тут то й ховається коріння злобного й непримиренного відношення Булгаков і до Радросії, своєрідного висвітлення ним громадянської війни, радянських буднів і т. инш.
Булгаков написав небагато: роман “Белая Гвардия” і книжку оповідань і повістей “Дьяволиада”. В цих двох книжках Булгаков по своєму оцінює: а) громадянську війну, б) діла й будні Радреспубліки, в) майбутнє СРСР.
Перецінування громадянської війни зроблене в “Белой Гвардии”; Булгаков тут доводить всіма своїми силами не дуже великого, до речи сказати, майстра, які позначні, благородні й гарні люди були “справжні” білі, “справжнє” офіцерство. Полковник Малишев, Най-Туре, Олексій і Микола Турбини, – це все сміливі, чесні, віддані, розумні люди. Щоб яскравіше показати, які це позначні люди, Булгаков виображає їх на тлі гарного й затишного старо-панського родинного життя, показує які в них уродливі женщини, як зворушливо вони кохають одно одного і т. инш. Останній спосіб дуже дотепний: щоб виправдати “білу гвардію”, як явище соціяльне, письменник бере її в розтині індивідуальному та інтимно-родинному. Не сперечаємося: індивідуально-суб’єктивно серед білого офіцерства були люди чесні. Але об’єктивно, в складній діялектиці суспільного життя, навіть найчесніші з них відогравали глибоко-реакційну й злочинну ролю. Булгаков, вірний що до своєї соціальної основи, зовсім проминає цю об’єктивно злочинну ролю білих, він дбайливо вимальовує їхні індивідуально-суб’єктивні, гарні якості. Так по своєму перецінює виразник дворянства суть “білої гвардії”, показуючи її героїчні й позитивні сторони крізь родинний побут. Від ліризму “Белой Гвардии” якось навіть чудно перейти до злого глузування “Дьяволиады”. Це два полюси. Якою мірою в описанні близької до нього білої армії Булгаков лагідний, теплий, майже сентиментальний, такою мірою в описанні ненависної для нього Радросії він злий, їдкий, глузливий.
В Радянській Россії Булгаков побачив страшну “Дьяволиаду”. Керовники наших хозорганів – це “коти”, грубі й неписьменні нездари; служити здатні одні тільки підніжки; чесні інтелігенти затравлюються, божеволіють, гинуть (Коротков з “Дьяволиады”, професор Персиков з “Роковых яиц”). Чисті й прекрасні будинки, що перейшли під володіння жилтовариств, псуються, немилосердно руйнуються, вигорають (“№ 13 Дом Ельшт, Раб-комуни”) і т. инш.
Яке ж за таких умов майбутнє С.Р.С.Р? Майбутнє зрозуміле: Республіка мусить загинути, вона не може існувати під пануванням таких варварів. Цю “утопію” про загибіль С.Р.С.Р. подав Булгаков у повісті “Роковые яйца”. Господар-комуніст Рок виводить штучним способом з яєць кури, але через звичайну нашу негосподарність до розсадника потраплять яйці велетенських змій. З них швидко розпложуються величезні повчища змій, від яких і гине С.Р.С.Р.
Так коло замикається. Від ідеалізації й виправдання “білої гвардії” до оплювання С.Р.С.Р. й пророкування “загибелі”, – Булгаков зостається суцільний, витриманий, стовідсотковий реакціонер без ніяких компромісів і без ніякої “зміни віх”. Булгаков викінчений виразник найскрайнішої дворянської реакції».
Дякуємо онлайн-архіву Української періодики LIBRARIA за можливість доторкнутися до живої історії
Головна світлина: Музей Булгакова, пам’ятник письменнику роботи Миколи Рапая у воєнному вбранні
