Вже кілька місяців вирують пристрасті навколо Національного центру Олександра Довженка, державного кіноархіву з майже 30-річною історією. Держкіно України від імені влади намагається провести реорганізацію закладу, розділивши його на три юридичні особи, а унікальний архів передати Науковому центру кінематографії України, який існує 11 років, але не веде ніякої діяльності.

8 листопада колектив Довженко-Центру та в. о. гендиректора Олена Гончарук (яку несподівано звільнили з посади, попри перемогу у конкурсі) не пустили до Центру призначену «кризову менеджерку» Юлію Каждан, наголошуючи, що та не має ані досвіду у кризового менеджменті, ані фахової освіти для роботи з культурним спадком України. «Довженківці» звинувачують владні структури у рейдерстві.

Натомість Державне агентство України з питань кіно у своєму пресрелізі стверджує, що метою тимчасового призначення Юлії Каждан «стало усунення встановлених під час перевірки фактів нераціонального використання бюджетних коштів, нерентабельності державного підприємства, руйнації нерухомого майна. … Опір колективу Довженко-Центру в цій ситуації є безпідставним: Держкіно перевіряє не їхню приватну власність, а державне підприємство, яке відноситься до сфери управління органу та яке отримує фінансову підтримку з боку держави».

Інший Київ дослухався до думок діячів культури щодо подій навколо Довженко-Центру.

Людмила Губіанурі:

Здається, Держкіно хоче створити навколо історії з Довженко-центром мексиканський серіал, щоб люди, які не бачили перших серій, не зрозуміли – Луіс Мігель брат Серхіо, чи його зниклий син. Насправді, ніякого нового конкурсу не повинно бути, бо Олена абсолютно чесно та прозоро перемогла у конкурсі на посаду очільниці центру. Те, що її зробили в. о.,  не має жодних пояснень окрім бажання зруйнувати та захопити. Тому треба повертатися до самого початку та доводити порушення на етапі призначення Олени Гончарук в. о. замість гендиректорки Довженко-центру.

Сергій Тримбач:

ПОЗИЧИВШИ У СІРКА ОЧІ… Юлія Каждан усе ж прибула в Довженко-центр, аби возглавіть (чи, точніше, обезголовити) установу. Її просто не пустили… Молоді – а це були молоді люди! – усе пояснили тій Юлії: хто вона і навіщо вона владі, яка діє цинічно і безконтрольно. Діє за неписаними законами тоталітарної держави, вочевидь позичених у вєлікаго сєвєрнаво сасєда. Бо яка ж це демократія, коли чиновники Держкіно слухають команд тільки дресирувальників-гіпнотизерів з Банкової (сумнівів у цьому, на жаль, немає), а нас з вами,  громадянське суспільство, просто не помічає. От, сьогодні мусили б помітити. Хоча до перемоги далеко, ця публіка хоч і примітивна, але в неї тактика орди: будуть гамселити чим далі, тим підступніше. Та сьогодні хоч і локальна, хоч і проміжна, а все ж перемога. Спасибі колективу Довженко-центру, спасибі всім, хто приєднався!

Ірина Цілик:

Вчора представники Довженко-центру не пустили на «роботу» новопризначену «очільницю», кінологиню і гіпнотизерку, яка не змогла відповісти на жодне питання і є очевидно випадковою людиною в цій грі. А сьогодні до Довженко-Центру завітали поліція і прокуратура, наразі проводяться слідчі дії. Ну от хто би сумнівався, що вони діятимуть такими методами. Слідкуймо за пальцями, спільното. Від усього цього дуже погано тхне.

Ірина Бардакова:

Всі відомі митці в світі знають фільми Довженка, в найкращих голлівудських школах показують кадри українського режисера. Нас постійно питають хто ми є, бо дуже мало інформації і репрезентації на міжнародній арені… В цей час ДержКіно України робить реорганізацію, читай сприяє знищенню національних архівів, призначає очільницю кінологиню замість людини, яка б зналася, а найважливіше любила кіно, знецінює і затравляє реальний колектив Довженко-Центру. Всі в світі цивілізовані країни дбають про свою спадщину, цінують її і оберігають, а не знищують. Це такий шанс для нас презентувати себе, розказувати та заохочувати. Але ж ні… Потрібний максимальний розголос, а також залучення медіа, в тому числі міжнародних.

Ярослава Стріха (допис 2020 року, який не втратив актуальності):

Навіть ті, хто перетинався з проєктами Довженко-центру, насправді не дуже уявляють, що ми втрачаємо, втрачаючи Довженко-центр. Адже його команда по черпачку вичерпувала товщу темної води з-над затонулої нашої Атлантиди,  – і хто його знає, що там насправді внизу, які обриси нашої культурної спадщини, як виглядатиме наша культура, якщо оце все призабуте знову стане її частиною. Ясно тільки, що втрачаємо якусь частину себе.

10 листопада до будівлі Довженко-Центру прибули СБУ, поліція та прокуратура, щоб провести обшуки.