Arte Povera українською, бісова дюжина, зоопарк, понівечене небо і хвилинка тиші – Марина Полякова пропонує добірку найцікавіших київських виставок сучасного мистецтва.

Іmagіne Poіnt (пр. Голосіївський, 86/1, вхід з проспекту)

Виставка живопису Максима Мазура і скульптури Василя Татарського «Часоформи. Новожиття» (на головному фото) склалася раптово, бо на місці одного з художників, як то кажуть, мав бути інший. Але склалася ідеально: абстракція до абстракції, колаж до металу, картон до іржі. Виставковий простір наповнений не тільки кольоровими плямами і геометрією власне робіт, він перетворився на ту систему, яка більше, ніж сума її елементів, – невидимі зв’язки між творами, тіні, «конструктивізм» підлоги й стелі, все це «грає», придивіться. Куратор Олексій Малих говорить про український авангард і про італійське Arte Povera, «бідне мистецтво» 1960–1970-х. І дійсно, варто сприймати виставку так, пам’ятаючи про модерністське бачення форми й кольору, з одного боку, а з іншого – про відмову від надмірної рафінованості «високого» мистецтва та звернення до натуральних матеріалів, до грубого, чесного. Але якщо раніше це умовне Arte Povera було свідомим мистецьким засобом – Максим вводив у свої роботи старі, жовті книжки, пошматовані аркуші, вкриті чиїмись записами, а Василь артистично «міксував» каміння, цвяхи, дерево, – то 2022-го, в ізоляції та обмеженнях,  воно стало вимушеним. Художники почали працювати з тим, що можна було знайти навкруги, під ногами, у кутках майстерень. Сьогодення, «бідні» часи – це збирання фрагментів і пере-створення нових сенсів з уламків життя.

Білий Світ (вул. Є. Чикаленка, 21 а)

Галерист і художник Олександр Янович представив живопис, експресивні абстракції 2021–2023 років. Експресивний абстракціонізм по природі своїй пов’язаний з психологічними станами, настроями, переживаннями автора. У ньому, мабуть, найсильніше відчувається людським вимір. І з цієї точки зору роботи Олександра Яновича канонічні. У них змінюється настрій, мов у музиці тональність і темп – від спокійного, веселого до драматичного, бурхливого. Минулого року художня праця стала для Олександра можливістю виплеснути свої емоції, перетворити внутрішню деструкцію, розпач і біль на мистецьке висловлювання з його гармонією та спрямованістю у майбутнє. Понад три десятки картин «Бісової дюжини» («Бі-д-а», бачимо ми на афіші) – це проєкт, який не був задуманий як проєкт, але став міцною, візуально ефектною серією з внутрішньою логікою, з оголеним нервом і з порадою від художника: «Погано – малюй. Важко – малюй. Знаходь матеріал, композицію та колір, хай полотно стане свідком подій і поштовхом до руху вперед».

Галерея «Лавра» (вул. Лаврська, 7 б, вхід з провулку Лаврського, 9, білі ворота)

Анна Верещака і Максим Veterіs у спільному проєкті «Зоопарк» представили живописні полотна, артоб’єкти та інсталяції. Художники досліджують людські емоційні стани та типи характерів і поведінки через образи тварин (живих і мертвих). «Граційні олені, коні та вишукані собаки поряд з образом художниці – це певне світовідчуття, де гармонія краси природи та почуттів доповнює буденність і перетворює її на яскраве життя», – пишуть організатори про роботи Анни Верещаки. А поряд – роботи Максима Veterіs’а у зовсім іншій стилістиці, зухвалі та ексцентричні: «В них основний персонаж – мавпа, тварина, яка найбільше подібна до людини. Крізь цей образ, створений в естетиці попартівських коміксів, автор розкриває людські психотипи, які проявляються у суспільстві в різні часи його розвитку та випробувань». Виставка триватиме до 29 березня.

Галерея «Лавра» (вул. Лаврська, 7 б, вхід з пров. Лаврського, 9, білі ворота)

Там же ще одна виставка – «Не кричи. Ти не в лісі», пейзажі рівненського художника Андрія Аксютова. Попри назву, глядача запрошують якраз до лісу – дивного, трохи божевільного, ніби він примарився у кольорових галюцинаціях. Картини створені в авторській техніці скульптурного живопису, також в експозиції присутні оригінальні артоб’єкти (на контрасті до живопису – монохромні, стримані). У Андрія ліс – це «особливе місце, сповнене емоціями та настроями. Тут відчуття повного спокою та тиші змінюється на радість споглядання гармонії природи та захоплення від її краси. Це простір, де можна існувати без будь-яких обмежень, де можна кричати від радості й сумувати, співати й плакати, простір, де нема обмежень від соціуму, є лише природа і людина, як частина її вічного розвитку». Виставка триватиме до 31 березня.

Avangarden gallery & wіne bar (вул. Січових Стрільців, 23 а)

За настроєм виставка настінної скульптури Альони Шибунової «Тиша» подібна до «Лісу» Андрія Аксютова. Це дивно, адже в нього – майже «кислотні» кольори, вільний танок гілок і дерев, а в Альони – абсолютний білий, підкреслено прості форми та ледь видимі фактури. І все ж таки головне в цих проєктах – якась внутрішня тиша, гармонія, дистанція від травматичної реальності, від надто голосного сьогодення. Ми занурені у нього по маківки, але ж можна хоч п’ять хвилин мовчки подивитися на прекрасне біле?

Національний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)

На виставці «Понівечене небо» відпочити душею не вийде, буде важко. Костянтин Лапушен, Марія Шапранова і Дмитро Доценко представили роботи про війну, минуле та пам’ять (кураторка Ірина Хоменко). Інсталяція «Викрадене дитинство» Костянтина Лапушена говорить про життя дитини війни, у якої чорна сила забрала безтурботне дитинство. Тут дитина – збірний образ усіх українських дітей: евакуйованих, депортованих, осиротілих, скалічених… У колажах Марії Шапранової поєднані старі фотографії рідних і друзів, листівки… та уламки російської зброї. Комунікація з минулим, «уривки пам’яті», пазл, у якому змішалися наші вчора-сьогодні-завтра. Дмитро Доценко представив свою дипломну роботу 2022 року у НАОМА, «Український Ренесанс»: вишукані кольори й композиція, але сюжет – чоловік зі зв’язаними за спиною руками, жінка, що останнім рухом притискає до себе дитину, небо, проїдене чорнотою, зранена земля… Це українська «Герніка», це те, на що Росія перетворила наше відродження.