Форми присутності, ювілей небайдужості, розстріляні архангели, масштаб часу, люті взори та швидкийсміливий, – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.

Мистецький Арсенал (вул. Лаврська, 12)

Коли ворог кричить, що тебе немає, тебе вигадали, коли він зруйнував твій звичний хід життя, вигнав з домівки й майстерні, чим ти, художник, можеш відповісти: я є, я живий, я буду творити попри все? Мистецький Арсенал у великій, добре організованій, продуманій колективній виставці «Форми присутності» досліджує, як «робота з матеріалом стала терапією, документом часу і поверненням до себе». Але що то за матеріал? Чорні пакети (Лео Троценко), дитячий кольоровий папір (Тамара Турлюн), аркушики для нотаток (Данііл Немировський), бетон і пожовклі книжки (Максим Мазур), штора для затемнення вікон (Каріна Синиця), різані старі малюнки (Дар’я Молокоєдова) і старі шматочки дерева (Юрій Болса) – все це перетворилося на художні об’єкти. За кожним фрагментом експозиції, за кожним відео, постає реальна історія, чується голос – людина присутня тут.

Український дім (вул. Хрещатик, 2)

30 років тому Музей Леніна, який втратив сенс і морально спустошився, перетворився на культурний центр. Символічним кінцем старого й початком нового стала інсталяція-перформанс Федора Тетянича 1991 року, коли начебто пристойний художник, член Спілки, розкидав усюди ганчірки та сміття й провів обряд очищення колишнього Музею Леніна на очах у здивованих співробітників. Після цього було ще багато цікавого – перша в Україні державна галерея сучасного мистецтва «Аліпій», перші куратори (1993-го туди прийшов Валерій Сахарук), перші виставки, що фіксували бурхливі процеси народження нового мистецтва, а потім вирування навколо Помаранчевої революції та Майдану зими 2013–2014-го, а потім війна. На цій виставці згадані основні точки й резонансні проєкти, можна побачити легендарні імена і легендарні роботи у діапазоні від Тетяни Яблонської та Сергія Григор’єва до Влади Ралко і Лесі Хоменко (всього понад сімдесят художників). Від ретроспективи голова обертом, а от сам принцип розвішування та розставляння артефактів був сприйнятий не без питань – місцями надто наївно, особливо у бокових залах.

Галерея «Лавра» (пров. Лаврський, 9)

Не всі поїдуть у село Липівка Київської області, щоб оцінити розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці, які створюють Анатолій Криволап і Ігор Ступаченко впродовж десяти років, тож можна завітати до галереї на виставку під кураторством Юрія Комелькова. Представлена друга, остання частина розписів, а перша вже змонтована у Липівці й навіть встигла постраждати від обстрілів у лютому-березні минулого року, коли церква була пошкоджена, архангели та серафими розстріляні. «Така можливість наблизитися до розписів, роздивитися зблизька ті з них, що скоро будуть розташовані на недосяжній висоті, виникла завдяки авторській технології нанесення зображення не одразу на стіни, а спершу на спеціальне пластичне синтетичне полотно, – пише мистецтвознавиця Олеся Авраменко. – Таким чином виникла можливість працювати художникам у зручніших умовах, аніж на риштуванні біля стіни. Окрім того, митці працюючи із сучасними матеріалами, створюють на полотні несподівані візуальні ефекти». Технічні знахідки Ігоря Ступаченка разом із пломенистими кольорами Анатолія Криволапа у темряві галереї «Лавра» виглядають надзвичайно ефектно.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

Виставка «Масштаб часу» Юрія Соломко об’єднала твори різних періодів. Холодна велич космосу, повсякденне життя, згадка про ХХ століття, трагічне воєнне сьогодення, світ мистецтва та «безпритульний» початок усього нового – ось така розмаїтість тем та сенсів відкрилася у залах музею. «Часу не існує. Є лише ілюзія часу, яка складається зі спогадів і вражень. Все, що було і буде, відбувається прямо зараз. Для створення своїх робіт Юрій Соломко використовує візуальні символи: мапи світу та зоряного неба, зображення людей або тварин, побутові речі. Мапа – це засіб опанування простору, один із найвеличніших винаходів людства, результат творіння вчених-картографів, мандрівників та граверів. Але на мапі немає людей, тому автор домальовує їх. У своїх картинах-картах він підносить людей до планетарних розмірів. Проте вони не перестають жити своїм земним життям: працюють, вчаться, грають, люблять та вмирають», – пишуть організатори. А ще в експозиції є гігантські супрематичні чоботи!

Музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5а)

Маленький вузький зал, світлини на стінах та скульптура на постаментах – виставка робіт Михайла Карловського «2022» організована підкреслено просто, але справляє дуже сильне враження. Михайло одним із перших потрапив до звільненої Київщини як фотограф і на власні очі побачив обвуглені багатоповерхівки, згорілу ворожу техніку, розтрощений асфальт, прострелені автівки та, найстрашніше, братські могили, які тільки почали розкривати, видобувати людські тіла з дніпровського піску, пакувати у чорні мішки… Але поряд з цими пронизливими фотографіями стоять чудесні скульптури 2022 року, відповідь художника на хаос: лицар, Юдит, дівчинка на спині барана, антична жіноча голівка, сова… Наш 2022-й такий, у ньому поруч руйнація й творення, і вони нерозривні.

Très Français – дуже по-французьки (вул. Костьольна, 3)

На другому поверсі симпатичного французького ресторану відкрилася виставка постерів Каті Лісової «Люті взори». Першу освіту Катя здобула у сфері художньої вишивки та моделювання одягу, але довго не розуміла, як реалізувати свої знання, – аж раптом прийшов лютий 2022-го. З початку повномасштабного вторгнення вона створює неймовірної (не побоїмося цього слова) сили цифрові колажі, у яких поєднує українську історію, світлини людей, що жили колись, символіку, фрагменти народних вишивок, орнаменти рушників – із чорно-сірими потойбічними кадрами руйнувань… Виходить пронизливо. Другий напрямок у Каті – «люті вишиванки», де байрактари, дрони, танки, бойові гуси, протитанкові їжаки та інші прикмети нашої реальності зухвало й весело складаються в українські орнаменти та килими. Всі постери з лімітованим тиражем продаються – гроші йдуть на збір для придбання шести рацій для військової частини А7293.

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Галерея повернулася до індивідуальних виставкових проєктів (увесь цей час тут тривала нон-стоп демонстрація мистецтва воєнного часу) і тихенько, без анонсу відкрила виставку живопису Катерини Лисовенко. Молода художниця працює в оригінальній манері, вона впізнавана у будь-яких роботах, і тут теж ми бачимо дивних людей, напівлюдей і птахів, які вростають у пейзаж. Ніжність, незахищеність від грубого світу, подив у очах, тонка шкіра… У першому залі також представлена інсталяція, та сама «Гола кімната», покинута хазяями, а у третьому залі на спеціальній конструкції підвішені великі полотна Катерини, – погортайте їх.

Avangarden gallery&wine bar (вул. Січових Стрільців, 23а)

Виставка «дитинство» об’єднала живопис молодої художниці Діани Рубан і благодійний фотопроєкт «Behind blue eyes». Роботи представляють дитяче сприйняття світу як унікальне, вільне та допитливе, спонукають до роздумів про власне дитинство і про те, як воно вплинуло на формування особистості. «На виставці буде презентована серія картин «дитинство» над якою я працюю. Хочу, щоб кожний, хто прийде, поринув у дитячі спогади та переглянув їх під новим кутом», – говорить художниця.

Birma (вул. Січових Стрільців, 35/1)

Треба було бачити скетч «Відкриття виставки», розіграний художниками Антоном Логовим, Олександром Ляпіним, «прімкнувшим к нім» Юрієм Денисенковим та кураторкою Флорою Гаценко, щоб оцінити творчу атмосферу як самої виставки «ШвидкийСміливий», так простору «Art-сховище» у підвалі кафе «Birma». Тут віє театром – адже незалежний «Театр між трьох колон» через загрозу бомбардувань змушений був переїхати до підвалу із 7-го корпусу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана на Львівській площі. Тут репетирують, ставлять вистави, показують кіно, проводять літературно-музичні вечори. Ну і тепер до цього свята доєдналося образотворче мистецтво, яке «поєднало київських митців в одне арт-поле, створюючи ґрунт для нових конгломерацій та проектів». Абстрактний живопис Антона Логова різних років і фантасмагорії Олександра Ляпіна чудово вписалися в інтер’єри кафе. Виставка триватиме до 21 травня, всі роботи можна придбати, а частина виручених коштів направляється бійцям батальйону «Свобода» Національної гвардії України, в/ч 3018, що входить до складу 4-ї бригади оперативного призначення, де у лютні-квітні 2022 року воював Діма Ходаківський – засновник і головний режисер «Театру між трьох колон».