Кінець січня та початок лютого у Брюсселі видалися насиченими подіями – відкрився 69-й ярмарок мистецтва ВRAFA, вперше пройшов Ceramіc Вrussels, ввосьме почав роботу щорічний фестиваль фотографії Photo Вrussels, під час якого протягом місяця, починаючи з 25 січня, відкриються 57 фотовиставок, одна з яких – «Generatіons of Resіlіence» («Покоління стійкості») – проходить у мистецькому фотоцентрі Hangar. На ній представили роботи 22 українських фотографів.

Вперше я почула про Харківську школу фотографії на лекції Андрія Авдєєнка у PinchukArtCentre восени 2019 року під час виставки «Перетинаючи межу». Андрій був і залишається для мене одним із найцікавіших світових інтер’єрних фотографів, тобто потужним, але ремісником. Ми працювали разом декілька разів на зйомках інтер’єрів. І тут зненацька я дізналася, що він закінчив Харківський державний інститут мистецтв, займався фотографією – я маю на увазі мистецьку фотографію, – та відкрив свою фотогалерею у Харкові. Моя необізнаність не пов’язана з відсутністю інформації – навколо мене вимовлялися імена Бориса Михайлова, Олександра Супруна, Віктора Кочетова, Романа Пятковки та інших. Вона пов’язана, по-перше, з відсутністю мого сприйняття фотографії як мистецтва у цілому, можу перелічити не більше десяти фотографів, які для мене є дійсно художниками. А по-друге, з тим, що у роботах фотографів того періоду я бачила радянський побут, який я бажала забути, ніби його і не було. Розфарбовані фотографії, наприклад із серії «Лурики» («луриками» у радянські часи називали розфарбовані вручну аніліновими барвниками світлини) Бориса Михайлова, скоріш посилюють неприємні спогади дитинства.

Отже, на виставці «Покоління стійкості» демонструються роботи учасників Харківської школи Бориса Михайлова, Валентини Білоусової, Олександра Супруна, Сергія та Віктора Кочетових, Євгена Павлова та Олександра Чекменьова, які разом із засновником Музею фотографії у Харкові Олександром Лебединським взяли участь у конференції, що пройшла 26 січня у Hangar.

Винятковість нашої країни в тому, що на зміну одному поколінню стійкості приходить інше. Сподіватися, що наше буде останнім, на життя якого прийшлися драматичні випробування, марно. Здається, так буде до нескінченності. Я процитую «нескінченність – не межа» і навіть не буду просити вибачення за попсовість цієї цитати, настільки природно вона звучить.

Нове покоління потребує нових фотофіксаторів і вони є – окрім світлин учасників Харківської школи до виставки долучили роботи Ігоря Єфімова, Дар’ї Свертілової, Михайла Палінчака, Ольги Коваль та Владислава Краснощока, який впевнено підхопив та розвинув традицію харківських «луриків».

_____

Колумністка «Іншого Києва» Ірина Белан запропонувала не тільки подивитися репортаж із виставки української фотографії у Бельгії, а й подумати над тим, що мистецтво фотографії – одна з художніх практик, разом із відео, що так миттєво і точно фіксують реальність, вихоплюють фрагменти епохи, щоб залишити наступним поколінням. Ми хочемо забути все радянське, але зі світлин українських фотокласиків знову й знову воно дивиться на нас, – нехай і деконструйоване, як у митців Харківської школи фотографії. Що нам відчувати сьогодні? Теплу ностальгію? Іронію? Роздратованість тим неестетичним, бідним, несвободним життям? І як змиритися з думкою, що наше покоління потомки будуть сприймати через фотографії війни…