Це не популярна психологія на кшталт «10 порад, як навчитися думати ще швидше і бути ефективніше». Це серйозні статистичні та економічні моделі, засновані на психологічних дослідженнях.

Наші дії і вчинки визначені нашими думками. Але чи завжди ми контролюємо наше мислення? Нобелівський лауреат Даніель Канеман пояснює, чому ми робимо нераціональні вчинки і як ми приймаємо неправильні рішення. У нас дві системи мислення. «Повільне» мислення включається, коли ми вирішуємо завдання або вибираємо товар в магазині. Зазвичай нам здається, що ми впевнено контролюємо ці процеси, але … .позаду нашої свідомості в фоновому режимі постійно працює «швидке» мислення автоматичне, миттєве, неусвідомлене.

Оформити попереднє замовлення

Деніел Канеман. Мислення швидке й повільне / пер. з англ. Максим Яковлєв. — К. : Наш формат, 2017. 

*****

Розділ 1. Дійові особи історії 

Частина I. Дві системи 

Психологи вже впродовж кількох десятиріч активно цікавляться двома режимами мислення: тим, який викликає зображення розлюченої жінки, і тим, що запускає розв’язання задачки на множення. Їх називають по-різному. Я послуговуюся початковими термінами, що запропонували психологи Кейт Становіч та Річард Вест, і тому називатиму їх системами мислення: Система 1 та Система 2.

•Система 1 спрацьовує автоматично і швидко, з мінімальною кількістю зусиль чи взагалі без них, без відчуття вольового контролю.

•Система 2 зосереджує увагу на розумовій діяльності, що потребує розумових зусиль, зокрема складних обчислень. Функціонування Системи 2 часто пов’язують із суб’єктивними відчуттями діяльності, вибору та концентрації.
Поняття Системи 1 та Системи 2 широко застосовують у психології, але в цій книзі я йду далі за інших, адже її можна розглядати як психологічну драму з двома дійовими особами.

Коли ми думаємо про себе, то ідентифікуємо себе із Системою 2 — свідомим, розумним «я», що має свої переконання й ухвалює рішення — про що думати і що робити. Хоч Система 2 і вважає, що саме вона втягнута у вир подій, проте головна героїня нашої книги — автоматична Система 1. Я описав би Систему 1 як таку, що без якихось зусиль створює враження і почуття — основне джерело переконань і свідомого вибору Системи 2. Автоматичні дії Системи 1 продукують напрочуд складні комбінації ідей, але лише Система 2 може конструювати думки шляхом упорядкованої послідовності дій. Я також описую умови, за яких Система 2 бере кермо влади у свої руки та обмежує вільнодумство Системи 1 з її імпульсами та асоціаціями. Я пропоную вам уявити собі ці дві системи як два суб’єкти зі своїми індивідуальними навичками, обмеженнями та функціями.

В умовному порядку збільшення складності в цьому переліку наведено деякі приклади автоматичних дій, притаманних Системі 1:

•Визначити, який об’єкт розташований ближче за інший.

•Зорієнтуватися, з якого боку пролунав несподіваний звук.

•Закінчити фразу «хліб і…».

•Скривитися, побачивши гидке зображення.

•Розпізнати ворожість у голосі.

•Порахувати, скільки буде 2 + 2.

•Прочитати слова, написані великими літерами на білборді.

•Керувати автомобілем, їдучи вільною дорогою.

•Зробити сильний хід у шахах (якщо ви — гросмейстер).

•Зрозуміти просте речення.

•Розпізнати в «спокійній та охайній людині, для якої дуже важливі  деталі», стереотип, пов’язаний із певною професією.
Усі ці види мозкової діяльності мають ту саму природу, що й реакції на зображення жінки: вони відбуваються автоматично і (практично) не потребують зусиль. Здатності Системи 1 охоплюють наші вроджені навички — такі самі, що мають інші тварини. Ми народжуємося готовими сприймати світ довкола нас, розпізнавати різні об’єкти, скеровувати нашу увагу, уникати втрат та боятися павуків. Інші види розумової діяльності стають швидкими й автоматичними завдяки тривалій практиці. Система 1 запам’ятовує зв’язки між ідеями (як називається столиця Франції?), а також набуває таких навичок, як читання та розуміння нюансів соціальної ситуації. Деяких навичок, як, наприклад, спроможність дібрати сильний хід у шахах, набувають лише фахівці у вузьких галузях. Інші ж — доступні багатьом. Щоб розпізнати схожість між описом людини та стереотипом певної професії, необхідно мати ґрунтовні знання мови та культури, які є в більшості з нас. Знання зберігаються в нашій пам’яті, і доступ до них ми одержуємо без свідомого наміру і без зусиль.

Деякі мисленнєві дії, наведені в переліку, цілковито мимовільні. Ви не можете уникнути розуміння простих речень, висловлених рідною вам мовою, чи не зорієнтуватися, звідки пролунав гучний звук, так само ви не можете не знати про те, що 2 + 2 = 4, або не подумати про Париж, коли згадують столицю Франції. Інші види діяльності, такі як жування жуйки, можуть свідомо контролюватися, хоч зазвичай і відбуваються автоматично. Контроль за увагою розділений між обома системами. Орієнтування на гучний звук — це зазвичай мимовільна операція Системи 1, однак він миттєво мобілізує цілком усвідомлену увагу Системи 2. Ви можете стриматися і не повернутися до джерела гучного та образливого зауваження на велелюдній вечірці, але, навіть якщо ви не повертаєте голови, ваша увага бодай на мить, але все одно зачепиться за це зауваження. Натомість увагу від небажаного об’єкта можна відвернути, зосередивши її на чомусь іншому.

Дуже різні функції Системи 2 мають одну спільну рису: вони потребують уваги та перериваються, щойно увага відтягується на щось інше. Ось деякі приклади дій Системи 2:

•Зайняти стартову позицію в забігу.

•Зосередити увагу на клоунах у цирку.

•Прислуховуватися до голосу якоїсь конкретної особи в багатолюдній та шумній кімнаті.

•Шукати жінку із сивим волоссям.

•Згадати звук, який вас здивував.

•Іти в темпі, швидшому за вашу звичну ходу.

•Стежити за доречністю вашої поведінки відповідно до соціальної ситуації.

•Порахувати кількість літер а на сторінці.

•Продиктувати комусь номер вашого телефону.

•Припаркувати машину на вузькому місці (звісно, якщо ви не професійний паркувальник).

•Порівняти між собою дві пральні машини за їхніми функціями та цінами.

•Заповнити податкову декларацію.

•Перевірити правильність складного логічного доведення.
У всіх цих ситуаціях ви мусите зосереджувати увагу, і якщо ви не зможете цього зробити, то або не впораєтесь із завданням, або виконаєте його абияк. Система 2 спроможна до певної міри модифікувати роботу Системи 1, перепрограмувавши звичайні для неї автоматичні функції уваги та пам’яті. Приміром, якщо ви чекаєте родича на вщерть залюдненому вокзалі, то можете вольовим рішенням зосередитися на пошуках сивої жінки чи бородатого чоловіка і так підвищите свої шанси впізнати родича здалеку. Ви можете налаштувати свою пам’ять на згадування столиць, що починаються з літери «Н», або на пригадування романів французьких письменників-екзистенціалістів. Коли ви орендуватимете машину в лондонському аеропорті Гітроу, вам, швидше за все, нагадають: «У нас лівосторонній рух». У всіх цих випадках вам доводиться робити щось, що не є для вас простою, природною чи звичайною дією. Ви також помітите, що, аби виконати ці вимоги, ви мусите постійно докладати бодай деяких зусиль.

Часто вживана фраза «зверніть увагу» цілком справедлива: ви маєте обмежений ресурс уваги, частину якого можете спрямувати на певну кількість дій, але якщо вийдете за межі цього ресурсу, то зазнаєте невдачі. Виразна ознака складних видів діяльності — те, що вони заважають одне одному, тому їх не можна провадити одночасно. Ви не змогли б обчислити добуток 17 на 24, виконуючи поворот ліворуч на дорозі, де щільний і жвавий рух, і вам точно не слід намагатися це зробити! Ви можете робити кілька речей водночас, якщо вони легкі і вам не потрібно докладати зусиль. Коли ви їдете вільною трасою, то, очевидно, цілком безпечно можете керувати автомобілем і при цьому розмовляти зі своїм пасажиром. Деякі батьки (хоч, можливо, і відчуваючи через це певну провину) відкрили для себе, що можуть читати своїм дітям казочку, але при цьому думати про щось своє.

Усі здебільшого розуміють, які обмежені можливості нашої уваги, тож наша поведінка в суспільстві робить поправку на ці обмеження. Наприклад, якщо водій обганяє фуру на вузькій дорозі, дорослі пасажири в машині зазвичай не відволікають його в цей момент розмовами. Вони знають, що не варто заважати водієві, і, мабуть, підозрюють, що зараз він «оглух» і їх не почує.

Уважно на чомусь зосередившись, люди стають практично «сліпі», бо не помічають навіть тих стимулів, які зазвичай відвертають їхню увагу. Найяскравіше цей феномен проілюстрували Крістофер Шабрі та Деніел Саймонс у книжці «Невидима горила». Вони зняли коротенький фільм, у якому дві команди пасували одна одній баскетбольні м’ячі; гравці однієї з них були вдягнені в білі футболки, а другої — у чорні. Тих, хто переглядав фільм, попросили порахувати кількість пасів, які зробила команда в білому, та не зважати на паси гравців у чорних футболках. Це завдання складне і потребує значної концентрації уваги. Посередині відео з’являлася жінка, одягнена в костюм горили, перетинала майданчик, де учасники пасували м’яч, била себе руками в груди характерним жестом і йшла геть. Горила перебувала в кадрі впродовж 9 секунд. Це відео переглянули тисячі людей, і більше половини з них не помітили нічого надзвичайного. Причина такої сліпоти — саме завдання рахувати кількість пасів однієї команди, ігноруючи при цьому дії другої. Жодна людина, якій не давали такого завдання, не може не помітити горили в кадрі. Бачення та орієнтування — це автоматичні функції Системи 1, але їхня діяльність залежить від кількості уваги, виділеної на реагування на певні подразники. Як зауважують автори дослідження, найпоказовіше спостереження з їхнього експерименту — це подив, з яким учасники реагували на його результати: ті, хто не помітили горили, були переконані, що її там і не було, адже вони не уявляють, що могли пропустити такий неймовірний епізод. Цей експеримент з горилою яскраво ілюструє два важливі факти про наш розум: ми можемо бути сліпі до очевидного, та водночас ми можемо бути сліпі й до нашої сліпоти.

Розділ 3. Лінивий контролер

Інтелект, контроль, раціональність 

Для дослідження зв’язку між мисленням і самоконтролем учені застосовували найрізноманітніші методи. Деякі дослідники ставили питання про кореляцію між двома явищами. Якщо скласти два рейтинги людей (один — за ступенем їхнього самоконтролю, другий — за когнітивними здібностями), то чи посідатимуть люди орієнтовно однакові позиції в обох цих рейтингах?

В одному з найвідоміших в історії психології експериментів Волтер Мішель зі своїми студентами поставив чотирирічних дітей перед жорсткою дилемою. Їм дали вибір: отримати зовсім трохи ласощів (одне печиво «Орео») у будь-який момент, коли вони цього схочуть, або ж одержати більшу винагороду (два печива), але для цього їм необхідно зачекати чверть години. Дитину залишали саму — у кімнаті перед столом, на якому було два об’єкти: одне печиво і дзвоник, яким піддослідна дитина могла задзеленчати будь-якої миті, покликавши в такий спосіб експериментатора, й одержати одне печиво. З опису експерименту відомо, що «в кімнаті не було іграшок, книжок, картинок чи інших предметів, які могли б відвернути увагу дитини. Експериментатор виходив і не повертався, аж поки не минало 15 хвилин, або поки дитина не дзвонила у дзвоник, з’їдала печиво, вставала чи демонструвала своєю поведінкою тривогу».

За дітьми спостерігали крізь однобічне дзеркало, і відеозапис їхньої поведінки під час очікування незмінно викликав щирий сміх аудиторії. Близько половини дітлахів змогли вичекати 15 хвилин, здебільшого не звертаючи уваги на спокусливі ласощі. Десять — п’ятнадцять років по тому між учасниками експерименту, що встояли перед спокусою, та рештою з них утворився великий розрив. Піддослідні, що не піддалися спокусі, виявляли більший самоконтроль під час виконання когнітивних завдань і їм ліпше вдавалося ефективно перемикати увагу. У підлітковому віці вони з меншою вірогідністю вживали наркотики. Значна різниця виявилася і в інтелектуальних здібностях: діти, які в чотири роки демонстрували вищу міру самоконтролю, в тестах на інтелект набирали значно більше балів.

Група дослідників з Орегонського університету за допомогою кількох різних методів вивчала зв’язок між когнітивним контролем та інтелектом, а також робила спроби підвищити рівень інтелекту, підвищивши контроль за увагою. Для дітей віком від чотирьох до шести років влаштували п’ять 40-хвилинних сесій комп’ютерних ігор, спеціально розроблених для тренування уваги та контролю. В одній із вправ діти повинні були схопити джойстиком анімованого кота і перенести його на траву, не втрапивши при цьому в багнюку. Ділянки з травою поступово зменшувались, а площі з багнюкою — ширшали, що вимагало від дітей дедалі більшої вправності. Експериментатори з’ясували, що тренування уваги покращує не лише контроль за виконанням завдання: разом із ним покращились і результати невербальних тестів на інтелект, і це поліпшення зберігалося впродовж кількох місяців. Ті самі дослідники провели інше дослідження, у якому виокремили гени, що беруть участь у контролі за увагою, й показали, що на нього впливають, зокрема, й виховні методи. Науковці довели тісний зв’язок між здатністю дітей контролювати свою увагу і вмінням контролювати емоції.

Шейн Фредерік склав тест на когнітивну рефлексію, що включає завдання про биту і м’яч та два інші питання, обрані тому, що вони викликають бажання дати привабливу, але неправильну інтуїтивну відповідь (ці питання наведені в розділі 5). Він вивчив характеристики студентів, що набирають у цьому тесті дуже мало балів, тобто тих, у кого Система 2 погано виконує наглядову функцію, і виявив, що вони схильні давати першу-ліпшу відповідь, яка спадає їм на думку, і неохоче докладають зусиль, щоб перевірити підказки своєї інтуїції. Ті, хто, виконуючи завдання, не ставляться критично до підказок своєї інтуїції, також схильні приймати на віру й інші пропозиції Системи 1. Ці люди імпульсивні, нетерплячі і прагнуть негайної винагороди. Наприклад, 63 % «інтуїтивних» респондентів твердять, що хотіли б отримати 3400 доларів цього місяця, а не 3800 доларів — наступного. Лише 37 % тих, хто правильно розв’язують всі три завдання, так само недалекоглядно обирають негайне отримання меншої суми. Коли їх запитують, скільки вони готові заплатити за одноденну доставку замовленої книги, респонденти, що набрали мало балів у цьому тесті на когнітивну рефлексію, відзначають, що готові заплатити вдвічі більше за тих, хто набрав більшу кількість балів. Результати Фредеріка показують, що в дійових осіб нашої психологічної драми різні «типи особистості». Система 1 імпульсивна й інтуїтивна, а Система 2 здатна на роздуми та обережна, проте в деяких людей вона ще й лінива. Ми також бачимо зумовлені цим відмінності між людьми: деякі більше схожі на свою Систему 2, інші — на Систему 1. Цей простий тест виявився одним із найкращих способів ідентифікації ледачого мислення.

Кейт Становіч та його колега Річард Вест, з яким він співпрацював багато років, спочатку ввели терміни «Система 1» і «Система 2», але зараз воліють називати їх процесами Типу 1 і Типу 2. Становіч та його колеги десятиліттями досліджували відмінності між індивідами, що стосуються подібної до описаної в цій книзі проблематики, ставлячи в різних формах одне й те саме питання: чому деякі люди більше за інших схильні до упереджених і хибних суджень? Становіч опублікував свої висновки в книжці під назвою «Раціональність і рефлексивний розум», у якій запропонував сміливий та оригінальний підхід до теми, висвітленої в цьому розділі. Він чітко розмежовує дві частини Системи 2: так чітко, що називає їх окремими «розумами». Один із них (Становіч іменує його алгоритмічним) відповідає за повільне мислення та обчислення, що потребують зусиль. Дехто дає раду таким завданням краще за інших: це саме ті люди, що відмінно виконують тести на інтелектуальні здібності та вміють перемикатися між завданнями легко й ефективно. Водночас Становіч стверджує, що високий рівень інтелекту не може цілковито вберегти людину від помилок мислення. Для цього потрібне інше вміння, яке він називає раціональністю. Раціональна людина в концепції Становіча схожа на тих, кого я раніше назвав «зацікавленими» людьми. Центральна ідея Становіча полягає в тому, що раціональність слід відрізняти від інтелекту. На думку Становіча, поверхове, «ледаче» мислення — недолік рефлексивності розуму і продукт недостатньої раціональності. Це приваблива ідея, що стимулює до роздумів. На її користь свідчить відкриття Становіча і його колег: завдання, подібні до задачки про биту і м’яч, краще показують нашу схильність до когнітивних помилок, ніж вимірювання інтелекту звичайними способами на кшталт тестів IQ. А чи приведе до нових відкриттів розрізнення раціональності й інтелекту, покаже час.

Розмови про контроль

«Їй не треба було напружуватися, щоб кілька годин поспіль виконувати завдання. Вона ввійшла в “потік”».

«Його его було виснажене після довгого дня зустрічей. Тому замість того, щоб обміркувати проблему, він вдався до стандартних методів дій».

«Він не завдав собі клопоту перевірити, чи його слова мають сенс. Його Система 1 завжди така ледача чи він стомлений більше ніж зазвичай?».

«На жаль, вона схильна говорити перше, що спадає їй на думку. Імовірно, вона також має проблеми з відтермінуванням задоволення. Це слабка Система 2».