Олександр Родін – одна з найзагадковіших постатей на українському композиторському олімпі. Приїхавши на початку 2000-х із Одеси до Києва, він вступив до Спілки композиторів. Але у столичне композиторське середовище не надто «вписується» і сьогодні.

Випускник одеської консерваторії по класу фортепіано, він має репутацію «напівпрофесійного» композитора (мистецтво композиції опановував самотужки). Свого часу багато писав для драматичних спектаклів, а також має досвід роботи в кіноіндустрії як актор. Водночас, серед сучасних українських композиторів молодшого покоління Родін виділяється тим, що його музика звучить в абонементних програмах Національної філармонії України (з різних причин сучасна вітчизняна музика у цьому залі представлена спорадично, переважно на ювілейних концертах, або на спеціально відведених фестивалях). Недавно в Колонному залі філармонії було виконано його «Сім останніх слів Христа» для симфонічного оркестру і ось сьогодні – 25 листопада – прем’єра Реквієма.

Ваш Реквієм прозвучить у концерті «Пам’яті жертв Голодомору». Останнім часом звернення до цієї теми більше нагадує перегони. Що це для вас?

Про Голодомор в Україні я чув ще від своєї бабусі (напівпошепки, адже за радянських часів про це можна було тільки так). Її рідна сестра і ще багато наших родичів померли від голоду. Ці розповіді закарбувалися у моїй свідомості чорною повістю. Але мій Реквієм не присвячений безпосередньо тим страшним подіям. Це, радше, спроба уявити відчуття душі, яка щойно опинилася за межами земного життя: її непокора і, водночас, поступове упокорювання самому фактові смерті, її благоговіння і разом з тим жах перед величчю вічності, протистояння і жага заглянути в безодню… Твір написано два роки тому на канонічні тексти (саме в канонічних тексах, на мій погляд, міститься багато енергії, і напевно сам факт звернення до них збігається з якимось життєвим етапом, коли ти розумієш, що просто повинен це зробити). Із меси в мене  Requiem аеterno, Kyrie Eleison, повністю секвенція і Agnus Dei. Але раніше не було можливості це виконати, бо потрібно і оркестр, і хор, навіть два хори (там складна хорова партія). А зараз мені запропонували і я погодився.
До теми Голодомору зверталися чимало українських митців. Я впевнений, що всі вони намагалися бути відвертими у прояві своїх почуттів, але повинен визнати, що хвиля зацікавлення цією темою в останні роки дійсно більше пов’язана з кон’юнктурою. Мені б не хотілося, щоб мої роботи сприймалися під кутом загальномасового кон’юнктурного ентузіазму, тому я свідомо уникаю будь-яких прямих присвячень.
Щоправда, зараз працюю над монооперою за п’єсою відомого українського драматурга Неди Неждани «Голос тихої безодні». Дія цієї п’єси відбувається саме за часів колективізації та голодомору.

Ви закінчили консерваторію як піаніст і студіювали композицію самотужки. Це принципова позиція чи просто не знайшлося людини, яка була для вас авторитетом?

Десь на третьому курсі я зрозумів, що піаністом не стану. Пробував кілька разів займатися з різними професорами по композиції – і в Одесі, і в Києві. Але в якийсь момент зрозумів, що в мене не вийде в них займатися, нічого нового я в них не навчуся. Можливо, просто не зустрівся той педагог. Насправді існує величезна кількість різноманітних підручників із композиції. В принципі, у працях Римського-Корсакова є, по-моєму, все. Причому, він дає тенденцію до саморозвитку. З іншого боку, я ніколи не думав «стати композитором», тобто пройти відповідну школу, мати набір традиційних для композитора жанрів, які вимагають в консерваторії, тощо.

Зрозуміло. А кого ви вважаєте своїм віртуальним вчителем? Або кого ви любите слухати?

Ну, я всіх люблю (сміється)

А все-таки?

В різні життєві періоди по-різному.

Гаразд. Кого ви не любите?

Я не люблю попсу. Якщо раніше ще міг щось послухати, то зараз взагалі не можу. Є, правда, дуже цікава електронна музика, як один із напрямів популярної музики.
Останнім часом, щоб отримати задоволення, я ставлю музику Вагнера.

Ага, значить Вагнер.

Але в принципі слухаю мало.

А хто з українських митців вам близький?

Я завжди із задоволенням слухаю Євгена Станковича. Він завжди свіжий, завжди молодий, і ніколи не повторюється.

Очевидно Валентин Сильвестров із його самоповторами – не ваш кумир.

Сильвестрова обожнюю слухати дві хвилини, я просто долітаю до небес, але потім розумію, що нічого не зміниться, це буде продовжуватися вічно. Напевно, винен мій темперамент. Ось, наприклад, Марк Шагал, він теж весь час користувався одними й тими ж образами. Багато хто любить цього художника. Але я не розумію, навіщо повторювати один і той самий сюжет постійно.

Напевно, за типом драматургії вам близький Бетховен. Втім, для Станковича теж важлива дія в музиці.

Бетховен? Напевно все-таки Вагнер. В сенсі драматургії він неперевершений.

Коли ви написали ваш перший твір?

Не пам’ятаю. Ще в школі щось писав. Коли я вчився в музичному училищі, моя музика вже була в драматичних спектаклях. Я також писав щось для фортепіано, якісь п’єси.

Ваші батьки – музиканти?

Мама музикант, вона співачка. Так, музика в нашому домі завжди звучала, але я не можу сказати, що це мало якийсь безпосередній вплив. В кожному разі, те, що я музикою почав займатися, винна мама.

Коли ви написали свій перший твір для оркестру?

Коли вчився в консерваторії. Я просто взяв підручник Римського-Корсакова з інструментовки, а тоді сів і написав твір для оркестру. Вперше його виконав Ігор Шаврук, одеський диригент. Він віднісся до цього з інтересом, і почалося…

В Одесі проходить чудовий фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики». Вас там виконували?

Ні. Якось із цим фестивалем у мене не склалось. Я пропонував свій твір, але отримав відмову.

Можливо, в силу авангардної спрямованості самої ідеї фестивалю, розрахованої на інновації та експеримент.

Не знаю. Для мене це досі залишається загадкою. Здається, одеські композитори на мене злі за щось. Не знаю, чому.

Розкажіть про вашу роботу в кіно.

Ой, це мій біль. Справа в тому, що в мене в житті був період, коли я цим займався, це був, можна сказати, підробіток. Друзі запропонували спробувати себе в кіно. І якось пішло. Декілька років поспіль я знімався в серіалах. Потім життя більш-менш налагодилось. І сьогодні я цим не займаюсь. Причому, прошу різні сайти забрати цю інформацію про мене, ну, я не вважаю себе актором. У мене є друзі, професійні актори, і я перед ними завжди відчуваю себе незручно. Це дуже цікава і дуже складна професія, і щоб цим займатися, треба повністю віддаватися, жити тільки цим. Поза тим, як не дивно, я не дуже люблю сцену, не люблю бути в центрі уваги.

Написання музики дає можливість ніби «сховатися» за свій текст?

Писати музику – це створювати свій світ, і тобі не потрібно ні з ким сперечатися, це абсолютна монополія.

Зараз ви пишете музику до драматичних спектаклів?

Зараз ні. Зараз пишу оперу, це, зрештою, вже не секрет. Це замовлення для одеського оперного театру. Основна фабула – «Катерина» Шевченка, лібрето я пишу сам за мотивами поезій Шевченка.

То у вас ще й літературний талант!

Ну, не зовсім сам, там працює ціла команда. «Катерина» – це невелика поема, там фактично немає діалогів, в основному, йде розповідь. І коли мені запропонували, я спочатку здивувався: як із цього можна зробити оперу? Кантату можна зробити. Але потім я запропонував використати різні тексти Шевченка, і дещо виходить. Прем’єра не знаю коли, приблизно навесні я закінчу музику, але ще ж постановочна частина.

Ви народилися в Одесі?

Ні, я народився в Чернігівській області. Десять років жив в Одесі, включаючи навчання в консерваторії. Десь на початку 2000-х переїхав до Києва.

Пам’ятаєте ваш композиторський дебют в Києві?

По-моєму це був «Київ Музик Фест», прозвучав мій цикл для голосу з фортепіано на мої тексти.

Ви пишете вірші?

Колись писав.

Як вам здається, столичне композиторське середовище вас прийняло? Ви стали тут «своїм»?

Я вступив до Спілки композиторів, і це єдине, що мене якось пов’язує з композиторським середовищем. Я насправді мало спілкуюся, не можу сказати, що тісно пов’язаний із музичним середовищем. Правда, мені щастить на хороші відносини з хорошими виконавцями.

Ваш Реквієм виконає Роман Кофман. Як ви познайомились?

Я був давно знайомий з маестро на рівні чисто людських контактів. Моя дружина Алла Родіна співпрацювала з ним як співачка. А потім одного разу я дізнаюся, що він буде виконувати мій твір, «Сім слів». Прем’єру виконував Микола Дядюра (до речі, учень Кофмана). Напевно, Роман Ісаакович чув це виконання, я не розпитував.

Спілкувалась Олеся Найдюк

Що:  Концерт пам’яті жертв Голодомору

Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України, головний диригент – Роман Кофман; Ансамбль академічної музики ім.Б.Лятошинського; Камерний хор «Кредо»

Програма:

I відділ

• Й.Брамс – Трагічна увертюра , тв.81
• С.Барбер – Адажіо для струнних
• Е.Гріг – «Смерть Озе» з музики до драми «Пер Гюнт» Г.Ібсена
• Й.С.Бах – Арія

II відділ

О.Родін – РЕКВІЄМ для солістів, хору і оркестру (світова прем’єра)

Де: Національна Філармонія України, Володимирський узвіз, 2

Коли: 25 листопада, 19:00