В кінці січня вийшла аудіоантологія «Київський авангард 1960-х: школа Бориса Лятошинського».
Записувати ці диски піаніст Євген Громов почав у кінці 90-х. Тоді ще не йшлося про аудіоантологію київського музичного авангарду 60-х. З американською фірмою, де планувалося видати авторські альбоми Валентина Сильвестрова і Володимира Губи, не склалося.
Громов, однак, продовжував роботу в студії – поступово записав усе, що вважав найцікавішим в українській фортепіанній музиці цього періоду. Видавця дисків на той момент (як і задовго після) не було. Для кого піаніст їх адресував? Очевидно для самого себе, свого гіпотетичного alter ego, як сказав би Стравінський.
Але цікаво інше: створені в ситуації відсутності «намацувальної» перспективи реалізації, інакше кажучи, попиту, записи цієї музики парадоксальним чином немовби повторили шлях її створення, адже писалась вона теж переважно в стіл.
Текст: Олеся Найдюк
Аудіоантологія «Київський авангард 1960-х: школа Бориса Лятошинського». – Київ: студія «Аркадія», 2018