Що дивитися в київських музеях та  галереях  на передноворічному тижні, розповідає Марина Полякова

«КалитаАртКлуб» (вул. Малопідвальна, 21/8)

Метал, глина, гума — здається, це матеріали для скульптури, або ж навіть інженерної конструкції. Алла Жмайло створює з них авторські аксесуари, які важко назвати біжутерією. Вони походять з народних мотивів, але, виростаючи з дівчачих намист, ці прикраси міцніли, набували строгості і брутальності. В них металеві ребра та кам’яні м’язи, архаїка поєднана з футуристичністю. Якби амазонки керували гелікоптерами, їм би дуже личили прикраси від Алли Жмайло.

Я Галерея (вул. Хорива, 49в)

Божена Чагарова, чиї вишивки презентує галерея Павла Гудімова, народилася і живе в селі на Житомирщині. 29 грудня їй виповниться 35 років, і вже 20 років вона вишиває. Питання, чому вона досі не стала знаменитою, дивує галериста. Можливо, тому, що її творчості важко дати стилістичне визначення. Здається, це наївне декоративне мистецтво, – людина без професійної освіти вишива «для себе». Але де ви бачили народного художника, який працює з текстами, немов такий собі Ерік Булатов? Цитати (чи псевдоцитати?) з Миколи Азарова, Іллі Чичкана, Давида Жванії; інтелігенція, що шукає істину, апостоли Петро з Андрієм обіруч — все змішалося в українському домі, що його вишила Божена.

«Карась Галерея» (Андріївський узвіз, 22а)

З 2006 року галерея проводить цей проект і вже назбирала величезну колекцію малюнків. Умови прості — офісний папір А4 і кулькова ручка. Організатори запевняють, що такий демократичний підхід залучує максимально широку аудиторію, незалежно від віку (у цьому році понад 350 учасників, 1300 робіт). Малюнки різні, є простіші, є дуже складні, серійні, кольорові, що неочікувано розкривають можливості «простої» ручки. Один малюночок — дрібничка, сміття (хто не малював на нудних уроках?), а сотні робіт, що вишикувалися на стінах галереї, нагадують коштовні пічні кахлі. Для поціновувачів цього виду графіки «Карась Галерея» надрукувала каталог.

Національний художній музей України (вул. М. Грушевського, 6)

Музей відкрився після ремонту, продемонстрував нову айдентику і став центром палких суперечок. Але поки спільнота галасує, відкривається перша виставка, і вона не викликає нарікань. Києво-Братський Богоявленський монастир на Подолі був заснований в 1615 році, знищений в 1935-му. Він володів великою колекцією артефактів українського бароко, частину якої зараз демонструють глядачам, у тому числі, з використанням сучасних технологій. Код да Вінчі хоч і не знайдений, але команда працювала наполегливо, дизайн крутий і виставка захоплює.

 Музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15–17)

Зима, Різдво, новорічні вечори — найкращий час для чаювання. «Кавування», — закричать кавомани. Та хоч для гарячого шоколаду з профітролями. До посуду XVIII—XIX сторіч з Музею Ханенків пасує все. 28 грудня відкриється виставка, де покажуть японський та китайський фарфор, порцеляну європейських фабрик, у тому числі Севру, а також екзотичні для нас морозивниці, компотьєри (ні, в них не наливають рідкий компот), та інші штучки.

Музей театрального, музичного та кіномистецтва України (вул. Лаврська, 9)

Театрознавець Сергій Васильєв назвав Андрія Александровича-Дочевського «тлумачем світу» за вміння у кожній виставі «розгадувати вічні таємниці». В Національному театрі імені Івана Франка Александрович-Дочевський 27 років, — тобто, з початку існування сучасної України взагалі, — обіймає посаду головного художника, оформив понад двадцять вистав. Він працював і працює з найвідомішими українськими режисерами, викладає сценографію в НАОМА. Експозиція містить макети, ескізи, афіші, фотографії, — все, до чого доклав свій хист Андрій Ігорович.