Рік тому не стало Гії Канчелі.
9 жовтня у Колонному залі імені Миколи Лисенка мав відбутися концерт із назвою «Ангели печалі». На жаль, через коронавірус концерт відмінено, і тим більше жаль, що в тому меморіальному концерті передбачалася світова прем’єра твору «Ангел» для струнного оркестру українсько-нідерландського композитора Максима Шалигіна.
За словами Максима, існує чотири версії «Ангела». Перший його варіант створено для віолончелістки Майї Фридман та скрипальки Мерел Феркаммен. Окрім версії цього твору для струнного оркестру, є ще дві – для фортепіано та квартету саксофонів. Вони відрізняються один від одного, але саме версія для струнного оркестру присвячена пам’яті Гії Канчели.
Максим Шалигін поділився спогадами про знайомство з музикою та самим Маестро:
«У роки студентства, коли я вчився на народному факультеті Дніпродзержинського музичного училища, я мав клас композиції в Іващенко Ірини Олексіївни, із якою слухали багато музики. Одного разу, вона запропонувала послухати Четверту симфонію Гії Канчелі. Цей твір закохав у себе від першої ноти.
Якось я побачив Гію в аеропорту. Він стояв майже поруч зі мною, через одну людину в черзі паспортного контролю. Тоді я чомусь жахливо розхвилювався, але підійти до нього так і не наважився. Зрештою, пізніше нас познайомили на одному із концертів. А ще запам’яталася зустріч, коли він приїхав з Антверпена на прем’єру Сьомої симфонії Валентина Сильвестрова в Нідерландах, щоб побачити друга.
Сильвестров і Канчелі сиділи в залі навпроти мене. У першому відділі звучав скрипковий концерт Нільсена, музика зовсім мені не близька, тому я спостерігав за реакцією обох Маестро. Валентин Васильович постійно дуже захоплено реагував. Водночас, Гія весь концерт проспав, але це не заважало Сильвестрову щось обурено йому шепотіти. Після концерту цікаво було слухати їхні розмови між собою із пристрасним обговоренням якихось музичних деталей. І в якийсь момент, так ніби між іншим, Сильвестров звернувся до Канчелі і сказав щось на кшталт: “А Пярт є, він же теж ніби обіцяв приїхати?”.
Ще через кілька років мій друг, диригент Міхеїл Менабде, приїхав до мене в Нідерланди. Я його дуже просив зателефонувати Канчелі та запитати про можливість зустрічі. Несподівано для нас Канчелі відповідав і сказав, щоб ми завтра ж приїжджали. Приготувавши пляшку хорошого грузинського вина, ми вирушили в Антверпен. Випивши для хоробрості келишок пива перед зустріччю, ми пробралися крізь єврейський квартал, у центрі якого і знаходилася бельгійська квартира Майстра.
Поки Гія заварював чай, Міхеїл і я уважно розглядали стіни кімнати, на яких було безліч портретів видатних митців сучасності, його близьких друзів, Альфред Шнітке, Сергій Параджанов, Авет Тертерян, Юрій Башмет і не лише.
Міхеїл і я не хотіли втомлювати Гію власною присутністю, але абсолютно непомітно для всіх проминули сім годин нашої зустрічі. Під чай та дим цигарок ми занурились в захоплюючу бесіду, де були враження від прослуховувань ще не виданих записів Маестро. Мабуть, як того вечора, я ще ніколи стільки не випалював цигарок у власному житті, але випередити Канчелі мені все одно не вдалося.
А ще тоді я остаточно переконався в тому, що Гія був приголомшливо щирий душею, із дивовижною любов’ю до музики та до людей, яку він проніс крізь усе його життя».
Фото: newsmuz.com