Космос Животкова, вишивка Рапай, героїчний пейзаж, Хмельницький на тигрі та семантична еквілібристика – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки столиці.

Український дім (вул. Хрещатик, 2)

Музей Леніна побудований у 1978–1982 роках, коли чиста радянська віра у революцію та її вічно молодого керманича закінчилася, натомість вдосконалилися навички проєктування і зведення монструозних споруд зі скла та бетону. Київ успадкував цей п’ятиповерховий куб – символічну мастабу, храм забутих богів, космічний корабель, що летить крізь терни до зірок, – і намагається прилаштувати його до виставкових потреб. Не всі проєкти вдало вписуються в неосяжний холодний простір, у тисячі квадратних метрів експозиційних залів. Але виставка скульптури Олександра Животкова, здається, могла відбутися тільки тут. У космічній темряві, під грандіозним куполом, у гранітно-мармурових колах футуристичного храму – предвічний вівтар, дерево та камінь, людське і сакральне, перетворене на єдину масу під великим тиском. У роботах 2014-го і 2022 років, які залишили глибокі зарубки на тілі України, – напруження і біль, молитва та оскаженілість спротиву, міць чоловічих рук і поезія великої любові.

Музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9)

Для Катерини Рапай, театральної художниці та письменниці, вишивка є давнім захопленням, медитацією, джерелом спокою. Вона мандрує епохами та культурами, відшукуючи мотиви й сюжети для своїх текстильних колажів/аплікацій і вишивок на одязі, де кожен стібок різноколірних ниточок подібний до крихітного мазку пензлем. Неймовірно тонка, ніжна гладь та об’ємні елементи, шовкові переливи та гордовитість золота і срібла, квіти й геометрія, портрети й цілі сюжети – кожна робота абсолютно оригінальна, окрема, не схожа на інші. Але у цих мандрах є орієнтири, анкери, котрі скріплюють художню фантазію з життям самої Катерини Рапай, з Києвом, – як-от, наприклад, роботи «Мацева. Пам’яті Переца Маркіша» (діда по матері художниці) або «Батхен. Пам’яті Данила Перцова».

Я Галерея (вул. Хорива, 49 б)

Якщо Олександр Животков бореться з матеріальністю деревини, доводить її до стану каменю на позір, то Володимир Семків оголює – у прямому сенсі. Знімає кору, препарує нутрощі, рушить річні кільця. «Художник йде за деревом і його формою та особливостями, щоб проявити їх і долучити до теми роботи. Саме грубий, ніби незакінчено підготовчий жест і стає особливістю технічного виконання, а бензопила – чи не єдиний інструмент художника», – пишуть організатори. Майже всі роботи на виставці «Від коріння» створені у 2022–2023 роках, у «час втрат, а отже, надії, час втоми, а отже, сили», і пахнуть деревом.

Виставковий зал кафедри графіки Видавничо-поліграфічного інституту КПІ (вул. Володимирська, 7)

Сергій Гулєвич, молодий український графік, викладач і науковець, відкрив виставку своїх робіт у день народження під виття сирен – повітряних тривог у Києві 14 березня було аж п’ять. Це та перчинка, яка робить сприйняття реальності гострішим і спонукає до рефлексій. Чи існує взагалі універсальна тема для митця, в яких об’єктах ховається натхнення? «Для мене відповідь на ці питання знаходиться поряд, у нашому повсякденні, – говорить Сергій. – Воно завжди диктує свої теми та проблеми, символи та емоції, виступає потужним рушієм для творчої фантазії». В експозиції графіка різних років, але війна накинула на неї свій серпанок – навіть вишуканий «Зодіак», навіть новорічна листівка, де Богдан Хмельницький возсідає на тигрі (як не згадати легендарну «Печаль Клеопатри»?), все зачіпає якісь тривожні струни. Не кажучи вже про складні фантасмагорії, на які Сергій майстер, – і дуже б хотілося зрозуміти, з яких джерел, снів та фантазій з’являються ці видіння.

Національний заповідник «Софія Київська», «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Виставка представляє живопис і графіку з фондів Софії, роботи Валентина Фельдмана, Ядвіги Мацієвської, Юрія Химича, Віктора Троценка, Геннадія Польового, Галини Гаркавенко, Івана Батечка та інших українських художників XX–XXI століть. При всій різноманітності стилістики це – вітчизняний героїчний пейзаж. Героїчний пейзаж – течія пейзажного живопису, що виникла наприкінці XVIII – початку XIX століття у період романтизму. Природа у романтизмі, частка величної Світобудови, була сильнішою за людину, недоступна, неосяжна. Художники-романтики полюбляли експресію, піднесеність у пейзажі: водоспади, горні піки, могутні дерева, морські хвилі, вітер, хмари… Цей проєкт є спробою продемонструвати впливи романтизму на творчість українських художників, графіків, архітекторів. Виставка триватиме до кінця березня.

Національний заповідник «Софія Київська», «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Там же, але в іншому залі, розпочалася виставка «Традиції Полтавщини: живі образи». Представлені авторські роботи фотографки, мисткині, засновниці напряму української етнофотографії Анни Сенік. У її творчому доробку – понад 200 етнічних фотосесій в Україні та за кордоном. Об’єктами фотосесій слугують насамперед автентичний старовинний одяг і предмети старовини, а моделями найчастіше виступають не професіонали, а звичайні люди, які, на погляд Анни, найкраще підходять для відтворення живих, справжніх типажів. Ця виставка – результат фотосесій останніх п’яти років у тісній співпраці з етнографкою, стилісткою, дослідницею традиційного українського костюма Оленою Дідик. Зібрання портретів українців у автентичному одязі Полтавського регіону представляє його як колиску української культури.

Ню Арт (вул. М. Грушевського, 28/2)

Виставка «Українські барви» представляє понад п’ятдесят робіт з фондів галереї (живопис, графіка, скульптура, іконопис). Основні теми, які вона зачіпає: український побут і жанрові сцени, козацтво, характерні дніпровські краєвиди, петриківський розпис. Хронологічні межі експозиції доволі широкі, від XVIII до ХХ століття. Серед авторів – С. Васильківський, І. Їжакевич, О. Новаківський, М. Пимоненко, Г. Світлицький та інші відомі митці. Триватиме виставка до 8 квітня.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

18 березня відкривається виставка живопису «Семантичний простір» Сергія Корнієвського – художника, з яким галерея плідно співпрацює; рік тому ми бачили тут його персональну виставку True Stories. Галеристка Тетяна Савченко називає стилістику Сергія «нео-поп-артом», він великий вигадник, романтик та насмішник. Що Корнієвський придумає цього разу – побачимо на «прем’єрі» («психоделічні кролики» там точно є!), але зрозуміло, що треба готуватися до еквілібристики символами й вільного танцю уяви, яка «уможливлює художню творчість, відриває нас від дійсності, дає можливість змінити світ на краще…».