Вже тринадцять місяців «Інший Київ» збирає мистецькі рефлексії війни, за цей час опубліковано дев’ять добірок. Бути творчою людиною зараз емоційно нелегко, адже художник знаходиться у вирі подій, пропускає їх через себе, мов жива призма, щоб створити малюнок, картину, плакат…

Але разом із тим приємно усвідомлювати, які великі кроки зробило за рік українське мистецтво. І як один із засобів осмислення воєнної трагедії, частка системи соціальної пам’яті. І як інструмент культурної дипломатії, амбасадор України у світі. Сьогодні вітчизняні арткуратори, галеристи, дослідники культури роблять проміжні підсумки, визначають основні тенденції, планують виставкові проєкти, публікують перші дослідження…

А Україна починає контрнаступ. І ворог скаженіє від того, запускає дрони й ракети, б’є артилерією, вбиваючи безневинних. Попереду нелегкі місяці, але ми знаємо, за що боремося.

Олександр Шатохін

«Російська ракетна атака на супермаркет у Херсоні…»

Софія Рунова

«Ще одна невимовна трагедія сталася 14 січня у Дніпрі… Під час чергового масованого обстрілу російська ракета влучила в житловий будинок. Стільки болю… не можу перестати думати про те, що довелося пережити людям. Який жах».

Ірина Каленик

Юлія Твєрітіна

«Люди на ескалаторі метро під час чергової 4–6-годинної повітряної тривоги, Харків, весна 2023 року. Вчора снаряд знову влучив у житловий будинок (житлові будинки, якщо бути точним, у різних містах). Це “безпечна” територія за лінією фронту. Ми лише віддалено, з фотографій і далеких новин, уявляємо, що відбувається там, де “гаряче”. Це відбувається надто часто, щоб можна було звикнути і пристосуватися».

Антон Логов. «Рятівники виносять загиблу українську дитину з під завалів розбитого рашистами будинка у Слов’янську»

Дмитро Доценко. «Український ренесанс»

Альона Шостко. «Додому»

Таня Якунова

«Моє серце розривається щоразу, коли я бачу, як українські діти пристосовуються до війни. Одного разу я приїхала до друзів у Київ, і біля їхнього будинку нашу машину зупинили діти на покинутому блокпосту. Вони запитали у нас “пароль” і перевірили нашу машину. Вони гралися у справжніх солдатів, які захищають свої домівки! … Я не можу втриматись від сліз, навіть зараз, коли набираю ці слова. Це так неправильно, так не повинно бути».

Денис Метелін, Діана Рубан. «Дитинство»

Ахра Аджинджал

«Посвята пережитій зимі…»

Дмитро Кришовський

Маріанна Маслова. «Фортеця», із серії «Тіні стають менше»

Альона Шостко

Денис Метелін, Анатолій Місюк. «Моноліт Донбасу»

Матвій Вайсберг. «Ніка Маріупольська (Ніка Пеонія)», із серії «Тонка червона лінія»

Сергій Гулєвич. «Інтервент»

Віталій Кравець. «Лісостеп»

«Тут я вперше пробую працювати з пейзажем, точніше з тим, у що його перетворила війна. Напівабстрактна робота, що в основному складається із ритмів вирв та шрамів, поламаних дерев, мережива окопів… Все це дивним чином прийшло на зміну пасторальному пейзажу нашої України, що давно перетворився на благополучну іконку, де синій верх і жовтий низ, а між ними на обрії зліва направо повільно пливе щаслива рукавичка “вольво”, повна веселих пездюків і лабрадорів. Тепер велику частку нашої землі ми можемо бачити лише у незвичному верхньому ракурсі. Очима “пташки” – відповідно новому, також, жаргону».

Олексій Ревіка. «Важкий – Донецький кряж», із серії «Червона лінія»

Альона Кузнєцова

«Сьогодні була перша реально безсонна ніч, снились жахи, прокинулась за 5 хв до гучного вибуху. Тим часом дві орхідеї набрали бутони, а тюльпанів в майстерні після 8 березня додалося ще. І око, яке все бачить, вічний спостерігач життя. Почну з початку…»

Максим Паленко

Севастополь сьогодні!

[Ця робота Максима Паленка викликала величезний резонанс в Індії та інших країнах, індуїсти сприйняли її як карикатуру на богиню Калі. Художник стверджує, що використав образ Мерилін Монро, додав експресії, зробив колір шкіри синім, – але й гадки не мав ображати Калі. Так що це точно не Калі. А Індія сьогодні точно приймає з почестями російського «дипломата» Лаврова. – «Інший Київ»]

Поліна Кузнєцова. «Балаган»

«Цієї зими я узнала, що таке жах. Не те щоб відбувалося щось особливе, але просто і жах і страх, це були почуття, які на початку війни собі не дозволяєш, бо шок. Бо в тобі стіна проти почуттів. Фаталізм, героїзм, гордість, рішучість, сум, горе і співчуття – цього я знала багато. Але жах – це особистий портал у світ тьми, у саме пекло. У пеклі все теж саме, що у світлі, але навпаки. Там розчарування у найкращому, там надія і віра – смішні речі, які ведуть тебе у прірву, і любов також. Там усюди зрада і кожен сам за себе. Там розтоптані мрії».

Ілона Кузнєцова. «З білого аркуша», серія «Тихе небо, чорна земля»

«Останнім часом відчуваю, що ми знімаємося в українській версії серіалу “Lost”. Тому і остання робота з мого челленджу саме про це. Враховуючи, що термін життя став ще більш невизначеним, я вигадала для себе завдання опанувати все, що колись цікавило та було відкладено. Тому друкована графіка, нові матеріали та нарешті левкас».

Всеволод Шарко. «Квітка війни» (інсталяція)

«Мандрувати по фактурах та сенсах. Дивитися та придивлятися. Відчувати емпатію чи відторгнення. “Квітка війни” дуже потужна робота. Я бачила її народження на власні очі. Це найточніший відбиток темних часів з численних відео з фронту та відчуттів. Для мене Квітка це надія. Квітка як пророцтво. Навіть після самої темної ночі буде ранок», – пише Ілона Кузнєцова.

SOlena Olena (Олена Лещенко). «Молитва крізь бетон»

Владислав Шерешевський. «Конотопська»

Женя Полосіна

«З початком повномасштабної війни всі пафосні слова стали живими і щирими. Життя дійсно розділилося на «до» і «після». Українці дійсно проявляють неймовірну мужність. Наші солдати дійсно роблять героїчні вчинки. Рік тому ми не знали, що на нас чекає, рік тому десятки тисяч людей були живі. Війна – це найгірше, що може статися, і вона сталася, але «сталася» – це минулий час, а війна все ще відбувається з нами. … 24 лютого, рівно рік тому, вранці ми вийшли з дому до бомбосховища, налякані і розгублені, поки комунальники лагодили труби у дворі. Сьогодні я гуляла з собакою, а у дворі лагодили труби комунальники. Але я вже не розгублена. Минув рік, а війна все ще тут, і все, що ми можемо зробити – це продовжувати боротися».

Astian Rey. «The end»
«Історія людства пам’ятає багато диктаторів, які реалізовували свої хворі амбіції ціною кровавих війн і мільйонів втрачених та покалічених життів. Череп російського диктатора з вибитими зубами досить символічно показує кінець “великої імперії”, яка пішла шляхом насилля та терору».

Головна світлина: Ігор Летинський

Зображення з відкритих джерел. «Інший Київ» дякує художникам за велике серце й майстерність!