Шекспира они рифмуют с Донбассом, Редьярда Киплинга с Павлом Тычиной: «Чи ти читав Тичину? Чи ти читав Тичину? Чи ти читав Тичину?» с «If you can dream?».

Фрик-кабаре – почтенный жанр, Dakh Daughters он помогает спеть то, что спеть невозможно (кто до них пел Введенского?), разбавляя строки классиков фольклором, дебошем на свадьбе и собой. Если вы не были ни на одном концерте Dakh Daughters, представьте:  семь девушек, дюжина инструментов, от пианино и барабана до гармошки, виолончели и бубнов, – целый оркестр, но еще и хор, еще и – театр.

Вот так же и в этом интервью, говорят все семеро. Знакомьтесь: Нина Гаренецкая,  Руслана Хазипова, Таня Гаврилюк, Саломия Мельник, Анна Никитина,  Наталья Галаневич и Наталья Зозуль.

— Вы себя ощущаете великой группой?

— Так, тільки так.

— Не с точки зрения размера, а…

— …глибини, глибини…

— Але будемо намагатись.

— Ну, може, це, конечно, нескромно, а так є щось.

— Первые слова, которые я хотела сказать вам – я вами горжусь, вы невероятные.

— Ми відчуваємо себе контркультурними воїнами.

— Культурними дипломатами, мифотворицями і миротворицями. Ну так, все що…

— Все, що хороше – все ми.

— Все для нас.

— Ми відчуваємо себе на своєму місці, в свій час, і ми займаємось тим, чим ми повинні займатись.

— Последний ваш альбом If — это ведь отсылка к…

— Це перший.

— Це взагалі перший альбом Dakh Daughters. Дебютний.

— А ведь действительно, первый. Это Киплинг?

— If — це Кіплінг.

— Так, це назва вірша.

— І так само фрагменти текстів. Це – от Наталка написала сама. Початок.

— Эти вариации — Киплинг и Наталка?

— І Zo, і Тичина. Трошки Тичина.

— Сегодня день рождения у Тычины, кстати.

— Вау, прекрасно! Привітання!

— Чи ти читав Тичину? Чи ти читав Тичину? Чи ти читав Тичину? (поют)

— А как вообще рождаются ваши темы, когда Шекспир и вы? Киплинг и вы? Кто это делает каждый раз?

— Ми робимо.

— Ми і Шекспір, ми і Кіплінг.

— Коллективный труд? Каждый свои…

— У всіх купа ідей, тому ми інколи слухаємо один одного. Не одразу відкидаємо, не вибираємо щось одне, а берем все зразу.

— Расскажите о себе. Музыкальное образование, театральное образование.

— Так само, як в піснях: все що хочеш. Анечка у нас, значить, «художник по дереву», у Бойчука закінчила.

— За фахом.

— Ми з Zo закінчили університет Шевченка за фахом «філологія». Ще в неї, у Zo (Наталка Зозуль), хореографічна освіта. Дівчата Руслана і Соломія закінчили Карпенка-Карого, театральний.

— До того я вчилася ще в десятирічці імені Лисенка. Музична освіта.

— В десятирічці у Львові вчилися імені Крушельницької, а потім в Київській консерваторії ми вчились.

— Ніна вчилась в Поплавського на фольклориста. Тобто у нас дуже різнорідні освіти.

— И вот эти все влияния, они и приводят к…

— Ми один одного доповнюємо.

— Власне, оця багатогранність — ми завдячуємо їй оцією усією різноманітністю.

— До того як створилась група Daughters, ці ж дівчата в театрі як актриси були. Це теж великий вплив.

— Це шлях, 15-річний шлях універсальних воїнів театру «ДАХ».

— Как вы все собрались в «ДАХ»?

— У кожного свій шлях.

— В різний час це було, і з різних, так би мовити, шляхів. Zo, наприклад, в акторську школу прийшла. Я ходила як журналіст три роки. Писала статті, потім почала грати. Дівчата прийшли з курсу Владислава Троїцького.

— Влад прийшов викладати в університет Карпенка-Карого і нас зразу забрав.

— Танюшка трошки пізніше в акторську школу додалась. Ніна прийшла на вечорниці як гурт «Кралиця». Потім створився Dakh Daughters. «ДахаБраха» спочатку, а потім Dakh Daughters.

— Ну, треба сказати, що в цьому, власне, є така унікальна властивість театру «ДАХ»: він завжди був відкритий для всіх цікавих людей, які хотіли займатися театром. На відміну від всіх інших театрів. Тому не лише дівчатка, які мають акторський фах, мали змогу грати у трупі театру, а власне і ми, хто приходив в акторську школу, так само там займався й поступово входив в трупу театру, у вистави. І так само різноманітна, різнобічна команда складалась.

— І взагалі не тільки театром. «ДАХ» — це був такий готель мистецтв, звідки, власне, і «ГогольFest» вийшов. Дуже багато різних проектів, які не є тільки вузьким колом театру. Це може бути все що завгодно.

— Возвращаемся к If. Альбом, концертная программа, с какой вы были в Париже, в Берлине…

— В If, напевно, увійшла якась велика частина тих треків, з якими ми виступаємо з нашою програмою «Рози» і в Парижі, і в Берліні. Але так само багато таких хітів, як, власне, «Рози/Донбас», як «Гануся», не увійшли в цей дебютний альбом. Але ми собі думаємо, що ми згодом запишемо ще один альбом, який, можливо, так якось і називатиметься — The Greatest Hits.

— Это уже будут мировые хиты.

— Міжконтинентальні.

— Можна сказати, що наша концертна програма нинішня є розширеною версією цього альбому. У альбом увійшла більш лаконічна версія.

— Премьера фильма о вашей группе уже запланирована?

— Десь упродовж 2017 року. Зараз ми, власне, режисери цього фільму і є оператори — це чоловік і дружина, Ірина Скрипченко і Сергій Стеценко, які з нами вже довгий шлях ідуть поряд завжди. Зараз запустився збір коштів, щоб можна було доробити якісно цей відеоматеріал, і чекаємо найближчим часом.

— А можете чуть-чуть больше о фильме рассказать? Для вас это что?

— Для нас це наше життя, і вони просто за нами їздили і знімали все, що бачили, все, що ми переживаємо.

— Тобто ми не знаємо, що там, ми його не бачили.

— Я бачила окремі шматочки просто, які там будуть. Це ще не змонтовано.

— Але так само це люди, так само наші друзі, які так само з нашої родини.

— Наприклад, Іра — саундпродюсер диску. Вона реально знає все про дівчат. І вона перший звукорежисер гурту.

— Ваши стихи — это ведь не поется, как правило. То есть Введенского на моей памяти вообще никто не пел.

— Можна заспівати все що завгодно. Музика не має меж.

— Ну, вы так и делаете.

— Ми керуємося принципом «від серця». Все, що торкається нашої душі, нашого серця, цікавить нас.

— Бачите, як воно торкається? Навіть говорити про це нормально не можна. Це я не про себе, а в даному випадку про Танюшку.

— Вот я могу себе представить, как спеть Шекспира, могу себе представить, как спеть Семенко…

— Дівчата, перепрошую: Маріуполь переказує велике вітання всім, обійми. Андрухович з Альбертом роблять в «ТЮ!» ремонт.

— Це така організація в Маріуполі.

— Організація «ТЮ!», де ми мали концерт, який вони влаштували власне в парку.

— Кстати, а вы в украинский тур собираетесь?

— Весь час збираємось, але поки ні.

— На сольний концерт — ні. У нас буде вистава «Антігона» в чотирьох містах — Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя і Одесса, це з квітня по червень.

— «Антигона» — це українсько-французький драматичний спектакль, в якому ми беремо участь як хор.

— Все вместе?

— Всі разом як Dakh Daughters.

— Ми написали музику до цієї вистави, а Руслана грає головну роль.

— Где будет первый показ? В Киеве не покажете?

— В Харкові.

— В Києві ми грали вже цю виставу. Тут взагалі була прем’єра.

— Тут вона створювалась, тут була прем’єра, і потім ми їздили з нею до Франції. В березні ми знову в Франції з цією виставою і потім в Україні.

— Показали один раз на «ГогольFest», і тепер буде це 27 квітня 2017 року в КПІ. Там наша музика і циркові артисти з номерами. Наші українські артисти. І дуже ми раді, що зачепили зараз цей жанр і даємо можливість молодим артистам цирку, який у нас в принципі жанр, на жаль, вже трошки вимерший, даємо можливість відчути себе потрібним і відчути себе сучасним.

— Музыка, музыкальные цитаты, самоцитаты — все что вы любите вплетать и соединять в общую ткань, откуда это все берется? Так же, как стихи?

— Так же, как стихи — з життя.

— Дуже багато всього слухаємо. Нам Троїцький Влад весь час висилає кожному якісь посилання: «Подивіться це, послухайте це». Ми весь час в пошуках, цікавимся, що відбувається в світі.

— Ще у нас «ДахаБраха» є тут. І з ними ми теж дуже багато всього зробили і вже навчилися відчувати музику. Ми навчились плести музику.

— Розкажу цей жарт, раз уж Ніна згадала. Створювали ми недавно новий матеріал, і Влад каже: «Ой-ой, а заспівайте тут щось, таку пісеньку народну». Ми починаєм співати, а я кажу: «Влад, слухайте, це якась «ДахаБраха». Він каже: «Яка «ДахаБраха?». Хоча він так щиро пожартував з цього приводу, що дійсно, ніби він забув, звідки ми це все черпаємо. Але ми всі один організм великий, тому воно все весь час перегукується і…

— … рука режисера все-таки відчувається.

— Він так причесує все, а-а-а…

— Ваш внешний вид. Вот придумал этот ход — белые лица, минимализм?..

— Влад. Саме це — Владислав.

— Вам это нравится?

— Так, звичайно, шкіра трошки страждає, але з іншої сторони — не видно, коли червонієш на сцені, потієш.

— Дуже гарно. Тому що ти ж дуже багато віддаєш, і іноді це червоне обличчя, і тому так класно.

— А как Влад объяснял, кого вы будете играть?

— Перше, що він сказав: «Буде гарно, якщо ви будете такими сніжинками на святі».

— Как утренник в детском садике, такие девочки-снежинки выходят в белых платьицах. Так само біле платтячко з цим білим гримом, з цими красивими очима, губи, і починають як би про серйозне розказувати, і в принципі не бояться дати якоїсь…

— А потом включают тяжелый рок.

— Да.

— Між собою ми жартуємо, що можемо бути або клоунами, або гейшами, або мімами — коли який настрій.

— Но тільки не матрьошками.

— Такі ми з виду, ніби всі однакові, а насправді всі дуже різні.

— Так, а теперь… Все равно не избежать. А почему вы не «ДахаБраха»? 

— Ира, ты отвечаешь.

— Главные отличия.

— Ира, Нина — вопрос к вам.

— Нина, десять отличий.

— Я беру помощь зала, – отвечает Ира Горбань –  звонок другу.

— Я можу сказати одне — World Music з «ДахаБраха». Dakh Daughters — freak-cabaret.

— Вы тоже мировая музыка.

— Але ми не тільки музика, ми й театр ще.

— Так, але ми world freak-cabaret. Так, дуже багато театру. І навіть видобуваєм звук з інструментів театрально. Дехто з нас не має музичної освіти, тому Влад нас вчив видобувати з інструментів звуки.

— У вас да, целый оркестр получается. Семь участниц. Каждая играет, у каждой…

— Меняются же.

— Деколи ми жонглюємо.

— Різна енергія. Від «ДахаБраха» одна енергія, від Daughters інша — це люди завжди говорять. Чомусь «ДахаБраха» ніколи не задають питання: «А ви феміністки?»

— Бо там Марко.

— Марку особенно, да?

— Часто спрашивали?

— Дуже часто.

— Весь час. Нас звинувачують навіть у цьому.

— Що тільки жінки.

— Вони з радістю: «А ви ж феміністки, да?»

— Так, ладно, вы феминистки?

— Нет.

— Ми точно не феміністки.

— После «Розы/Донбасс» ожидали все очень тяжелый альбом, а получился красивый, нежный соул, очень лиричный. Это рассчитано специально?

— А у нас не было цели делать какую-то супертяжелую музыку. Мы делаем просто то, что нам нравится, и радуемся разнообразности происходящего.

— У нас дуже багато, у нас не тільки «Рози/Донбас», у нас багато різних є і ніжних композицій, які не увійшли в альбом.

— А є композиції, які даже і потяжелее, чем «Рози/Донбас», як на мене теж.

— Zo просила додати, що ще чим відрізняється Dakh Daughters від «ДахаБраха», що «ДахаБраха» фактично побудована на фольклорі, а у нас ще все-таки багато дуже поезії і сучасних текстів, і от, власне, Zo пише тексти, які зараз створюються. Це не тільки є якась база народна, хоча ми теж на цьому багато чого вибудовуємо, на коріннях, тому що це завжди спрацьовує в любому випадку.

— Наприклад, в останньому альбомі «ДахаБраха» є тексти прописані, і у них всіх основа — це фольклорні матеріали. У нас такого нема. У нас якщо фольклор, то поєднання, або взагалі превалює тільки літературна складова, наприклад.

— А ще вони в шапках, а ми в гримі.

— А ще вони сидять, а ми танцюємо.

— Але в нас є Ніна яка, власне, і в «ДахаБраха» і в нас.

— Всі плутають. Всі думають, що «ДахаБраха» це ще й Dakh Daughters.

— А ще ми намагаємося зараз відтворити загублену традицію нашого музично-драматичного театру — власне, Курбасівщину і всю цю історію, яка була витопчена і винищена.

— То есть вы не в чистом виде музыка, и сложные тексты, вы еще и – действие.

— Мы именно театрально-музыкальная группа.

— А скажите, как поживают ваши личные группы — «Таня-Таня», «Перкалаба»?

— Очень хорошо.

— Вы к ним не возвращаетесь?

— Я уже нет.

— Все менше й менше часу на особисті проекти, але коли є час, щось кожен робить.

— Немає виступів, але записуємо окремі сингли.

— То есть там жизнь продолжается и с вашим и без вашего участия?

— Да.

— Нінка встигає у «ДахаБраха» грати.

— На жаль, не встигаю з «Дотерсами» кожного разу.

— Дякуємо Ніночці, вона зараз з нами відіграла два концерти: один в Парижі, другий в Берліні. Поїздила з нами, мала час. Дуже ми їй вдячні за це.

— Девочки, спасибо.

— Все?! Ми там хоч шось нормальне сказали?