• Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • 111 слів
  • Екран
  • Сцена
  • Стиль
  • Про нас

111 слов

Прочитать

«Книжковий арсенал»: голоси жінок у сучасній українській літературі

26.05.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 12 книжкових новинок холодної весни

15.05.2025

Прочитать

Ірина Белан. «Граппіг. Kumedno»

29.03.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок для теплої весни

26.02.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок на Новий рік

22.12.2024

Стиль

Прочитать

«BUDZIRKA»: креативний кластер, елегантні рішення

23.05.2025

Прочитать

PAD Paris 2025: п’ятірка найкращих стендів

05.05.2025

Прочитать

Ярмарок дизайну Collectible – 2025: вічне та ефемерне

22.04.2025

Прочитать

«Бруталіст» і Бреєр

11.04.2025

Прочитать

TEFAF Maastricht 2025: абсолютно суб’єктивний рейтинг

02.04.2025

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

inший Kyiv

  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

In 111 слів

Історія політики та політика історії

1.8K Просмотров 10.11.2017

Історія політики та політика історії Pin It

Олександр Гриценко, мабуть, єдина людина, стосовно до якої визначення «культуролог» не дратує, бо те, чим Гриценко займається з початку 90-х, і є культурою. Але не в тому широкому сенсі, коли мається на увазі все і нічого, – Гриценко досліджує саме культурні практики як суспільні та політичні процеси.

Зацікавленим читачам відомі його праці про популярну культуру і про культурну політику, останні монографії присвячені культурі пам’яті. Кілька років тому вийшла «Пам’ять місцевого виробництва» – про символічний простір малих українських міст. Нове дослідження про «політику пам’яті» перш за все вражає обсягом: «Президенти і пам’ять» нараховують понад тисячу сторінок. Проте це не повинно залякувати потенційного читача. По-перше, Гриценко створив вичерпну джерельну базу для майбутніх дослідників української культурної історії новітнього часу. А по-друге, Гриценко – автор легкий та іронічний, а деякі сюжети тих «культурних змагань» виглядають чимось на зразок «детективного памфлету».

В будь-якому випадку для цієї великої праці ми робимо виняток: анонсуємо її тут з авторським передсловом, а в суботніх читаннях розміщуємо один з розділів про відзначення 350-річчя Конотопської битви.

 

Історична пам’ять суспільства – це його уявлення про власне минуле, а вони в Україні – дуже строкаті, суперечливі, неспокійні. Тому в цій книжці, як на Сорочинському ярмарку, чого тільки немає…  Є про президентські укази й урядові постанови та про ворожнечу між президентами й прем’єрами в ході їх виконання. Є про відновлення знесених соборів та про знесення  радянських пам’ятників. Є про боротьбу за світове визнання наших трагедій та про боротьбу з «трагедійністю» в політиці пам’яті. Є про «винаходження традицій» за допомогою указів та про незнищенність традицій урядової бюрократії. Є про «героїзаторів Бандери» та про борців з «націоналістичною колонізацією Донбасу». Є про вшанування героїв, від Бандери до Сталіна, та про демонізацію лиходіїв (від Бандери до Сталіна)…

 Однак автор, поділяючи думку Пруткова про неможливість «объятия необъятного», визначив межі свого дослідження: йдеться про політику пам’яті трьох попередніх президентів України, її реалізацію та суспільний відгук на неї.  

Автор шукав відповіді на багато непростих запитань, як-от:

Чи слушними є твердження про «розколотість історичної пам’яті» в сучасній Україні, яку роль у цьому відіграла політика українських президентів?   

Чи нав’язували президенти суспільству готові оцінки історичних подій та діячів, чи був узагалі в котрогось із них готовий історичний наратив?

Якими були цілі та пріоритети кожного з президентів, методи їх досягнення, наскільки ефективними вони виявилися?

Зокрема, була «багатовекторність» Л.Кучми щодо історичної пам’яті  опортунізмом чи продуманою стратегією уникання конфліктів у суспільстві?

Чи були укази В.Ющенка з «героїзації» провідників ОУН та УПА причиною конфліктів чи, навпаки, реакцією на невдачу спроб примирення?  

Чи була політика В.Януковича «анти-націоналістичним реваншем», чи тільки «пом’якшенням» національного наративу?

Чи було (і є) суспільство пасивним об’єктом «історичної інженерії», чи навпаки, державна політика була реакцією на настанови суспільства?

Були у автора й інші запитання, не такі концептуальні, та не менш цікаві:

Скільки витрачено на відбудову Успенського й Михайлівського соборів, на Меморіал пам’яті голодоморів та палац у Батурині, на музей Шевченка та вертолітний майданчик у Каневі, і звідки бралися ці гроші?  

Чому Кучмі не вдалося спільно з польським президентом урочисто відкрити «Цвинтар львівських орлят», а Ющенку – вдалося?

Чому посол Росії Черномирдін публічно порадив не чекати від нього «жалости» до загиблих від Голодомору? 

Чому Янукович, попри думку прихильних до нього академіків, видав указ про відзначення 1000-ліття Софії Київської, але не передав собор УПЦ МП?

Чому «радикал» Олег Ляшко аж двічі «проводив газ» у рідне село Івана Франка – Нагуєвичі, й обидва рази – коштом уряду Азарова?

Знайти відповіді на ці та інші запитання вам допоможе книжка Олександра Гриценка «Президенти і пам’ять».   

Олександр Гриценко. Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994-2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати. – К.: «К.І.С.», 2017. – 1136 с.; іл. 

Олександр Гриценкочитати
Share

Читайте также

Просмотр

Восстановление повседневности

Просмотр

«Пярну Эст. ССР, третий дом от угла»

Просмотр

Кейт Аткінсон: «емоційно неймовірна»

Просмотр

Мої винаходи

Просмотр

Пелевин навсегда

Просмотр

Убийственное лето 1969-го

Просмотр

Рождение модерна: от Беньямина до Бёрджера

Просмотр

Короткий метр

Предыдущий пост

Левантийский стритфуд

In Місто

Левантийский стритфуд

Просмотр

Следующий пост

Козацькі шаблі та політичні міфи

In Місто

Козацькі шаблі та політичні міфи

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2025 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: