Галерея «Триптих Арт» відкрила виставку індустріальних пейзажів львівського художника Петра Сметани під назвою «Сажа».

Об’єкти, що зображені на полотнах, знайомі кожній людині, принаймні, всім, хто хоч раз бував у промислових містах. Знайомі не по-доброму, без милувань. Коли ми бачимо ці чорні заводи та фабрики, ці домни та мури, занедбані «контори», якісь елеватори та склади, залізні рейки, червоні хмари з цегляних димарів, ми тільки зойкаємо — до чого радянська індустріалізація вкупі з пострадянською розрухою довели землю.

Петро Сметана бачить естетичну сторону промислового пейзажу. Для нього це фактура, колір, геометрія. Не смерть, а форма життя. Автор наполегливо працює з поверхнею, його живопис багатошаровий, об’ємний, деінде переходить в низький рельєф. Біла фарба вкриває промислову безнадію — сніг, туман, фата-моргана. Через чорні стіни та сіру траву прориваються бузкові спалахи —  зоря? відблиски підземної кузні?

Невідомо, де були написані пейзажі, прив’язки до карти Петро Сметана не дає навмисно. Говорить тільки, що працював не лише в Україні, але й, наприклад, у Польщі. Ця концепція виходить за межі пострадянського простору, відсилаючи взагалі до того захвату промисловим прогресом, що був притаманний XX сторіччю. Прогресу, якому знадобилися зерно голодних селян, мільйони робочих зігнутих спин, порепаних рук, забитих пилом легенів («…кудрявая, что ж ты не рада веселому пенью гудка?») й навіть рабська праця остарбайтерів.

Тут десь треба зупинитися в роздумах над долею Європи та повернутися до живопису Петра Сметани. Бо він того вартий.

Текст: Марина Полякова

• Що: Петро Сметана, «Сажа»
• Де: галерея «Триптих Арт», вул. Десятинна, 13
• Коли: 3–16 лютого; вівторок-субота 11:00–19:00, неділя-понеділок 11:00–18:00