Вітчизняне кіно в київському прокаті

На українське кіно традиційно нарікали, що його,  по-перше – мало, по-друге, – із того, що є, маємо чи дороговезний і пафосний епос, чи – навпаки – дешевий гаражний короткий метр, буцімто «фестивальний»  артхауз, проте недоганяючий до справжнього артхаузу. І кожного разу це було кіно не «глядацьке». Але ми йдемо вперед, ситуація поступово змінюється, і в березневій кіноафіші Києва вітчизняна фільмова продукція  на всі смаки, притому ставка саме на глядача.

І перша за рейтингом – «Гуцулка Ксеня»

«Модернова мелодрама у стилі українського танго» за вінтажною оперетою Ярослава Барнича, яку осучаснили  Dakh Daughters та композитор Тимур Полянський. Сюжет нагадує голівудські комедії про спадкоємця, який одержить гроші за умови термінового весілля, але тут термін не принциповий, принциповий вибір нареченої, – вона повинна бути «свідомою українкою». Дія відбувається у карпатському готелі (оселі), ні, не «Гранд Будапешт», а «Говерля». Стиль і ритм задають ті самі Dakh Daughters, то ж переважає фрік-кабаре. Ну і звісно, американський нетіпака (Максим Лозинський) знаходить свою гуцулку Ксеню, і вона дещо протокольна блонда (Варвара Лущик). Однак глядач отримує хепі-енд і ефектне видовище.

Свінгери-2

«Відверта еротична комедія», яка впевнено «робить касу» і нічим не поступається аналогічним витворам російських поп-митців. Цей сіквел  ще й «прикрашений» актуальними жартами про вибори та лайки в соцмережах. «Свінгери» мають свого глядача (ми не будемо його ображати), і цей глядач завжди вдячний. Якщо кого й шкода, то Михайла Кукуюка, бо ми ж знаємо, на що він здатний в театрі.

Зустріч однокласників

А це така місцева версія «Про що говорять чоловіки», така ж нудна і заяложена, як її російський оригінал. Чи навіть ще нудніша. Проте Вікіпедія пише, що це адаптація датської комедії «Klassefesten». Може комусь від того стане легше.

Крути 1918

Нарешті той самий історичний, патріотичний, героїчний епік-екшн, що його знято за підтримки Держагентства України з питань кіно до 100-річчя гибельного бою під Крутами. Цей шпигунський детектив з непереконливою інтригою (щось там про компромат на Ульянова-Леніна, його співпрацю з германським генштабом тощо) та з романтичною лінією – любовним трикутником, теж таки непереконливим  через слабку гру молодих акторів, – нажаль ще одна невдала спроба фільмування української історії, – найтрагічнішої з її  сторінок.  Саундтрек – кавери на «Океан Ельзи».