Якось так вийшло, що до списку найцікавіших подій Києва, рекомендованих Мариною Поляковою, на цьому тижні потрапили виставки художниць-жінок та одна виставка художника-чоловіка – але знову ж про жінок. Це весна!
Gallery 83 (вул. Тарасівська, 3 а)
Лена Шарашидзе – людина невтомна у пошуках кольорових сполучень. ЇЇ абстракції навіяні тим, що відбувається ззовні та всередині, так, через графіку й живопис вона відчуває і рефлексує. Розмовляє з Матіссом і слухає дощ, плутає стежки, вирощує сади й будує невідомі міста. Роботи художниці, звісно, можуть бути самостійними об’єктами – тобто висіти на стінах, купуватися поціновувачами. Але, з іншого боку, вони є ескізами, основою для створення текстильних виробів. І саме так, шовковими хустками на жіночих плечах, вони розбігаються по землі. В них можна загортатися та грітися яскравим світлом.
Міністерство аграрної політики та продовольства України (вул. Хрещатик, 24)
Колір і світло – це просто матеріали, з яких кожен майстер робить щось своє. Народна художниця Анастасія Рак робила наївні картини на склі, відновивши старовинну техніку. Мимоволі дивуєшся, як з досить важкої біографії – Анастасія Рак пережила Голодомор, примусово працювала в Німеччині, їздила по гарнізонах за чоловіком-військовим, працювала 20 років у криворізькому дитячому садку, виховувала трьох дітей – виросла така чиста, весела творча манера, цей маленький охайний всесвіт з козаками, довгокосими селянками, вишневими садочками, товстими корівками та котами «повними очей».
Музей історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)
Наталія Петренко-Літвінова зізнається: «Не можу втриматися в рамках одного жанру чи техніки». Ну і добре, скажемо у відповідь. Виставка «Крізь прозоре полотно» демонструє пейзажі, портрети, у тому числі «портрети» квітів, натюрморти й навіть вітражі. Все легке, багате на відтінки та рефлекси, дзвінке, промите теплими дощами. Саме таким стає світ навесні – достатньо звільнити вікна від зимового бруду.
Національний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)
Валерій Гегамян – учень Мартіроса Сар’яна, вчитель Олександра Ройтбурда (і ще багато кого з художників одеської школи). Його живопис та графіка, навіть невеликі за розміром, виглядають монументально – так впевнено, вагомо виступають колір і форма, всі елементи притерті один до одного, немов камені середньовічного муру. І от Валерій Гегамян, цей наполегливий монументаліст, писав жінок – не могутніх кранівниць, а балерин та інших витончених істот, які відчувають себе богинями. Виставка, що працює до 17 березня, вперше демонструє настільки повне зібрання жіночих образів, створених Гегамяном. Здається, при чому тут свято 8 березня?
