Заповіт Богдана Ханенко, острів в океані, покоління Z та мавпи як ідея-фікс: Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва. На цьому тижні вони філософічні.
Музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15–17)
10 квітня 1917 року Богдан Ханенко, промисловець, меценат, колекціонер, склав свій заповіт. Що і кому він передав, який спадок залишив після себе, – та ширше, що залишало нащадкам XIX сторіччя, яке відходило у муках? Над цим можна поміркувати на історико-документальній виставці, присвяченій 100-літній річниці музею Ханенків. Проведена значна наукова робота, опрацьований великий корпус документів, закриті деякі білі плями. Живими постають люди, які створили та вберегли колекцію. Поряд – експонати, які звичайно сховані у фондах і вийшли у світ заради ювілею. Виставку супроводжує лекторій, наприклад, 21 липня будуть розповідати про втрати, які зазнав музей через революцію та війну, а також про труднощі розшуку й повернення фрагментів колекції.
Я Галерея (вул. Хорива, 49 в)
«Роман» з островом і про острів – острів Колгуєв у Північному Льодовитому океані – у молодого подружжя Ади Рибачук та Володимира Мельниченка починався суворо. В середині 1950-х років вони поїхали туди на практику. Жили в чумах оленеводів, їли строганину, слухали крижаний вітер, дивилися небесні сполохи, мерзли. Працювали з дітьми місцевої школи. А потім писали й малювали книжки про острів і людей. Тридцять років (1950–1980-ті) вони займалися книжковою ілюстрацією, в тому числі використовуючи свої північні враження. Зараз ті художні та ідеологічні пристрасті, які вирували навколо невинних малюнків, вже стали ретроспекцією, островом напередодні змін. Я Галерея запрошує зазирнути в епоху.
Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Євгена Коновальця, 18 д)
Є в Артура Кларка фантастична повість «Кінець дитинства», в якій розповідається про завершення людської історії. Діти спочатку стають автономними від батьків і перестають спілкуватися, потім позбавляються тіла, перетворюються на енергію та зливаються з Надрозумом. Кларк дожив до появи цифрового світу, і цікаво, що він думав про покоління Z, або ж Internet Generation, як його називають. Про тих самих дітей, які живуть у мережі, мають вже трохи іншу конфігурацію нейронів, та не вірять, що колись світ був маленьким. Простіше за все сказати, що це обмежене покоління з гіпертрофованим вказівним пальцем, яким тиснуть на мишу. Набагато важче зрозуміти молодих, почути їх. Саме таке завдання поставили перед собою Modern Art Research Institute та Школа сучасного мистецтва, випускники якої представлять роботи.
Карась Галерея (Андріївський узвіз, 22 а)
Добігає кінця робота спільної виставки Іллі Чичкана та його доньки Саші: живопис, колаж, аплікація. Глядачів знову запрошують на планету мавп, де еволюція гомінід з якоїсь точки біфуркації пішла по-іншому, і тепер мавпи носять смокінги та спортивні костюми, смакують вино, воюють, чахнуть над златом, невпинно накопичують. Живопис емоційний, перевдягнення приматів кумедні, «психодарвіністична» ідея Чичкана нехитра, друзі та знайомі кролика мабуть вже до неї звикли. Симптоматичною в цьому проєкті можна вважати поведінку саме публіки: відвідувачі фотографувалися на тлі порочних мав та викладали світлинки у Фейсбук. Знайдіть десять відмінностей.
