Про собак і людей, складні кольори Грязного і любов як порятунок – Марина Полякова розповідає про найцікавіші київські виставки.

Я Галерея (вул. Хорива, 49 в)

Першою твариною, котру приручила людина ще наприкінці останнього льодовикового періоду, був вовк. Від нього виникли собаки, завдяки кооперації з якими, доводить дослідниця Пет Шипман у книзі «Загарбники», кроманьйонці перемогли інших Homo і запанували на великих територіях. Собаки – єдиний підвид псових, представники якого настільки різноманітні за екстер’єром. Але є така собача популяція, де не зустрінеш гарненьких болонок чи витончених поденко ібіценко (яка «українська» назва породи!). Усі члени цієї популяції невловимо схожі: м’язисті, нечесані, з підведеними животами, завжди готові до оборони. Це міські собаки, тисячі їх живуть поряд із людьми, десятки помирають від автівок, отрути, хвороб. Наші шляхи майже не перетинаються, ми намагаємося не наближатися до них, а ну як укусять? Фотографка Анна Войтенко наблизилася і зробила проєкт «Мертві пси» – промовистий монохром про собак і людей, які… о ні, таки доведеться сказати заяложену фразу, – у відповіді за приручених тисячі років тому тварин. У виставці беруть участь Тіберій Сільваші, Павло Маков і Олександр Ляпін.

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Грязне – це просто назва села і нічого більше. Але Антон Саєнко, який провів у селі дитячі роки, перетворює немилозвучний топонім на метафору. Його виставка, що поєднала живопис, фотографію, об’єкти, наливається відтінками сірого та брунатного, які для когось грязь, для когось – непоказна розкіш, візуальна насолода. На світлинах тоне в тумані, в осінній темряві село Грязне з його хатами, килимками, іконами, вкривається патиною пам’ять. Цільний образ розбивається на шматки, стає однотонними полотнами, стриманим кольором, абстракцією. Художник намагається зафіксувати спогади, перетворити особисте на загальне, невловимі дитячі враження на об’єкти мистецтва.

Національний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)

Коли, багато років тому, Андрій Чебикін, теперішній ректор НАОМА, вступав до Київського художнього інституту, педагог похвалив його живопис, додавши: «А над рисуночком подумай». Він подумав, закінчив графічний факультет і став провідним українським графіком. Проєкт «Передчуття» розпочався ще 2015 року, підштовхнутий війною, політичною та соціальною кризами. Тоді автор замислився, що таке людина під колесами історії, як передати невблаганність року, розгубленість перед руйнівними силами, які знову й знову знищують людські долі. З того часу робота відстоювалася, а художник шукав відповіді на екзистенційні питання. Так що зараз на виставці ми бачимо внутрішній шлях, який пройшов автор від чорної розгубленості до розуміння того, що вихід дарує тільки любов. Трохи банально, але чи є в нас інша відповідь?