Препаровані почуття, мавпочка-танцівниця, розчленоване тіло у пейзажі та інфанти, що повертаються, – Марина Полякова рекомендує найгарячіші виставки останнього літнього тижня.  

Gallery 83 (вул. Тарасівська, 3 а)

В історії культури періоди стриманої раціональності змінювалися на вибухи гіпертрофованої чутливості: куртуазність, бароко, сентименталізм… Сучасне мистецтво дуже полюбляє препарувати почуття та емоції – чи то шукаючи «есперанто почуттів», мову, єдину для всього людства, чи то втікаючи в яскравий, справжній, світ емоцій від «пластикової» та цифрової, фальшивої реальності. Проєкт Emoveo (кураторка Дар’я Біленко) об’єднав чотирьох авторів, які візуалізують цю тему, розробляючи її кожен на свій лад: Тетяну Колісник, Тетяну Русецьку, Поліну Кузнєцову, Євгена Примаченка. Первинна формула Тетяни Колісник здається простою: емоції = жінка, її природа, тіло, психіка, погляд на світ. Але чи можна вгадати, дивлячись на ці метафоричні полотна, що їх автор – авторка? Що в них є суто жіночого (можливо, діаманти – найкращі друзі…)? Це питання додає напруги лагідному сюрреалізму Колісник. Тетяна Русецька, яка називає свій стиль «містичним етноромантизмом», балансує на кордоні з плакатною графікою. Гасло Wonderful life або ж наказ Love Me!, навкруги яких шалено танцюють троянди, хмарини, зірки, громи та блискавки, леви та єдинороги, – це нібито дорожні знаки, які задають напрямок руху до життєвих радощів і не дають загубитися в тумані. Живопис Поліни Кузнєцової має важливу особливість – час та простір у ньому гранично спресовані, так що ми водночас бачимо рух і покій, ціле й деталі, минуле та майбутнє. Десь у цьому полі ховається пружина почуттів, яка  розпрямиться, коли не чекаєш. Нарешті, скульптура Євгена Примаченка – це чистий експресіонізм з його грайливою «незавершеністю», відкритістю, рухомістю, ще теплими, здається, відбитками рук автора.

Port creative hub (вул. Набережно-Хрещатицька, 10 а)

Ілля Чичкан на свій штиб святкує 140-річчя найвідомішої скульптури Едґара Деґа – «Маленької чотирнадцятирічної танцівниці». Вона – мавпочка, чого й треба було чекати. Навкруги скульптурної дівчинки-приматки – портрети тих, кого Марі, натурниця Деґа, могла бачити наживо, наприклад, Ван Гога або Поля Гогена. І всі, всі вони мавпи… До того ж концептуальною фішкою цієї пересувної виставки є транспортний контейнер – психодарвінізм Чичкана подорожує планетою від Гренландії до Мадагаскару.

LAVRA Studio (вул. Дегтярівська, 5, Мала опера)

Національна спілка фотохудожників України та Aрт-об’єднання Kyivphotos-Hall 2012 представляють виставку аналогового колажу Alis La Luna. Вибираючи головні особливості колажів цієї авторки, підкреслимо напружені, жорсткі відносини між людським тілом та тим, що його оточує. Начебто, ось ідилічний пейзаж з зеленою травицею, з маленькими будиночками. Але в цю ідилію вмонтоване тіло – і з ним відбувається щось не те. Воно зшите з уламків різних тіл, покорчене, десь немає руки, десь голови, а десь залишилися тільки ноги. Через тіло проходить кордон між різними реальностями, або між вигаданими світами – спробуйте вгадати, де в цьому лабіринті вихід.

Галерея «КалитаАртКлуб» (вул. Малопідвальна, 21/8)

«Балувана Маргарита»  Олексія Аполлонова подорожує не тільки епохами, але й сучасним Києвом. З «Шоколадного будинку» експозиція переїхала до «Калити», де її можна подивитися – вперше або ще раз. Інфанти зі своїми конями, високими підборами, чудернацькими зачісками, яскравими купальниками входять у київський вересень, де м’яке світло, шерхіт сухого листя та перший сум дощів. Відвідайте дівчаток, щоб їм не було самотньо!