Яблука у зачісках, колоси у тісноті, скульптурний живопис, квіти «з привітом від Мане», скло з берегів Балтики та молодість «золотого покоління» художників – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки нового сезону.

Галерея «Триптих Арт» (вул. Десятинна, 13)

Така виставка мала відкритися саме у вересні, коли аромати багатого врожаю заповнюють повітря, дзвінко падають на землю стиглі яблука, морські води та прибережні степи ще зберігають тепло сонця, а шкіру вкриває золота засмага. І саме у вересні так гостро відчувається туга за втраченим. В акварельних абстракціях Володимира Вештака – вітри, море, гори, росні ружі і водночас гіркий сум за закатованим поетом, за Василем Стусом. Скульптури Ірини Вештак-Остроменської балансують на межі комедії, ляльковості, середньовічного фабліо, новел Боккаччо. У високих зачісках дам разом з прядками волосся перевиті гілки, листя, маленькі тугі яблука. Несеться за вітром кінь у яблуках, і вони б’ють його по сплутаній гриві. Голова іншого коня слугує ковпаком хлопцю-мрійнику. У персонажів виставки, у цих камерних охайних бюстиків, примружені очі, підняті куточки губ – вони чи то мріють, чи то насміхаються. Такі обличчя можна побачити в старому європейському живописі, в готичній храмовій скульптурі. Виставка робить час, що так швидко плине і уносить те, що ми любили, повільним, густим, вічним. Тут він пахне сухими травами, сонцем і яблуками.

Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)

У маленькому виставковому залі галереї – величезні темні колоси. Їх давлять стіни, вони намагаються розірвати тісний простір, розпрямитися, показати свою силу, що попала у полон. Колоси – алюзії автора на Давню Грецію, бо таким сильним був цивілізаційний поштовх її, що ми й сьогодні живемо у цьому полі, розмірковуючи над природою свободи та тиранства, над роллю демосу і над тим, чи пускають до раю рабів. Так що давні колоси – сучасні колоси. Вони можуть вийти на агору-майдан й змінити історію, а можуть впасти, або ж бути скинутими тим самим демосом, врости у землю, стати сумним уроком для нащадків, які знайдуть посивілі уламки в сухій неплідній землі, яка колись була чорноземом.

ЦСМ «Білий Світ» (вул. Пушкінська, 21 а)

Живопис та скульптура – два різні види мистецтва, проте Борис Буряк вміє їх поєднати на площині. Він зображує дерева, вулиці, храми, людські обличчя, оголену натуру, квіти у вазах, але все це ніби виліплене, об’ємне, все можна обійти з різних боків, повертіти… І цьому ефектові не заважає певна умовність, спрощення форм, підкреслення головних рис кожного об’єкту. Декоративність, інтенсивність кольорів, що притаманні стилю Бориса Буряка, – це водночас і знакові риси львівської школи, і експресивна авторська манера. Виставка відкрита до 24 вересня.

Mironova Foundation (пров. Лаврський, 9)

Ще одна експресіоністична виставка, та й з кольором у Наталії Корф-Іванюк справжня любов – або ж гаряча боротьба, яка завершується тріумфом художниці. У 1880-ті роки Едуард Мане писав квіти у вазах – ніжні, прохолодні, трохи сумні. Корф-Іванюк відштовхується від квіткової серії Мане, але переосмислює її так, нібито маленьку мінорну п’єску аранжували на бравурний марш. Її квітки – вибухи кольору та почуття, її вази – гейзери, у яких клекоче вода, а на дальніх планах вже не м’який сизо-коричневий туман, а чорний (синій, бордовий) бездонний космос. Інтимність 50-річного Мане замінена монументальністю, силою та енергією молодості. Але ми ж пам’ятаємо, що там, в глибині, за гігантськими айстрами, трояндами, тюльпанами, ховаються тендітні, легкі, як подих, квіти Мане.

Національний музей українського декоративного народного мистецтва (вул. Лаврська, 9)

Для того щоб мислити небанально, треба зазвичай відкидати найближчі асоціації на кшталт «фрукт – яблуко», «поет – Пушкін», «парубок – дуб», «коса – змія». Але тут ви можете не напружуватися, бо балтійське скло – це дійсно вітер, хвилі, сіль моря, бурштин, сосни, краплі дощу, довга дорога… А ще незалежність фантазії та свобода в роботі з примхливим матеріалом. Чотири майстри – Анда Мункевіца (Латвія), Індре Стульґайте-Крюкієне та Реміґіюс Крюкас (Литва), Іво Лілль (Естонія) – різні, але невловимо схожі. Технічна вишуканість поєднується з розмаїттям форм, кольорів, легким гумором – і це справжній подарунок для закоханих у скло. Але ще не все! Паралельна виставка «Світове скло в Україні: 1989–2016» демонструє колекцію, яка збиралася майже тридцять років за результатами проведення Міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові. Зараз ці вироби знаходяться там же, у Львові, у фондах Національного музею імені Андрія Шептицького та Музею скла. Виставки працює до 5 жовтня.

Галерея РА (вул. Б. Хмельницького, 32)

Цю виставку можна вважати майстер-класом для галеристів та колекціонерів. Чому? Тому що тридцять років тому РА почала збирати роботи українських художників, які були на початку свого шляху: Цаголова, Кавсана, Проценко, Вайсберга, Блудова та інших. Роки, що пройшли з тієї пори, підтвердили «чуйку» галереї – покоління дійсно було золотим, і з нього виросли відомі майстри. Зараз у нас є можливість подивитися на їх ранні роботи, зрозуміти, «из какого сора…», та переконатися, що в РА знають, кого збирати.