Якби цієї книги не існувало, її неодмінно треба було вигадати. Проте – дяка Тетяні Швед-Безкоровайній та видавництву Мерідіан Черновіц – її вигадали, і  відтепер ми її маємо.

Міська філософія в шкіцах, діалог Тараса Прохаська і Олени Придувалової, чоловіка і жінки, письменника і мисткині, галичанина і киянки. Він відчуває та відбуває своє місто словами, вона – кольорами. Він (вона) говорить: «Так», і він (вона) заперечує: «Але…». Він гуляє містом, прописує оті міські подробиці – балькони і фіранки, дитячі гойдалки і туалети, вона перетворює промзони та генделики на суцільне кольорове свято.

Він каже, що така проза «наближує до живої оповіді, що відповідає фізіологічній спроможності розповідати і сприймати історію випадкової думки.  Бо кожен з цих текстів є лиш оформленим епізодом того, що називають впаданням у думку. Яка ніколи не припиняється, а її поширення і розширення можна хоч якось відслідкувати лише за такими фрагментами».

А вона каже, що знаходить у його міських шкіцах той самий дощ, що пише фарбами, і той самий час, що забігає наперед та повертається, те ж саме «минуле в майбутньому».

Так, але…  Тарас Прохасько / Олена Придувалова. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2019.

Не кажи, що ти був зовсім іншим і прекрасним, заки не влетів у яму. Не кажи, що все було би інакше, якби не ця яма. Знай, що ти у ямі, вовче, яку спеціально для того, щоби ти там опинився, хтось, хто знає, який ти, приготував.

Тож думай і відчувай – що вовче потрібно змобілізувати, аби з ями вилізти, або яму перетворити на надійний сховок, в якому можна перебути. І не кажи: так, але…