Пейзажі абстрактні та мозаїчні, Тель-Авів в ілюстраціях, керамічні птахориби та фото за 50 гривень – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.
Triptych: Global Arts Workshop (Андріївський узв., 34)
Сосни Шишкіна – це пейзаж. Море Айвазовського – пейзаж. Зоряна ніч Ван Гога – пейзаж, але вже якийсь не такий… А патьоки фарби, плями, швидкі, гострі розчерки – те, що ми бачимо у новій серії Олексія Іванюка, – теж пейзаж? Де проходить межа, до якої глядач ще сприймає інтенцію автора, вгадує його задум (якщо, наприклад, немає підказки – forest)? Де кордон між слабким відлунням реалізму та відвертим експресивним абстракціонізмом? Можна довго теоретизувати з приводу робіт Олексія Іванюка (додамо сюди ще й екологічну складову, яку пропонує автор), а можна поринути у пульсацію кольорів та ритми ліній, віддатися їх силі.
Музей історії Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)
Ганна Криволап у своїй манері робить щось подібне до того фокусу, який демонструє Іванюк. Вона бере український, київський пейзаж (ще майже реалістичний, наративний, хоч і з палаючим колоритом), українські мотиви, і творить з них абстракції. І в цих великих абстрактних панно, що відсилають до чарівного вітчизняного спадку – мозаїк київських соборів, сяючих шматочків синьої, червоної, золотої смальти, – читається те, що пафосно називається «українським кодом». Що воно таке, ніхто не знає, і навіть можна ніколи не побувати в Софії, не бачити Оранту, але у роботі Криволап всякий впізнає своє. От хоч ту зупинку на степовій дорозі, яка була вкрита мозаїкою: дівчата в віночках водили хороводи з парубками, звисали звідусюди соняшники, дивилися хмаринки на дурнуватих хліборобів. Приємніше, звісно, думати, що наш «код» базується тільки на високому, але він еклектичний, і тим цікавіший для осмислення.
Музей історії Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)
Про Тель-Авів, яким його бачать ізраїльські ілюстратори, розповідає виставка, організована за підтримки Натів, Ізраїльського культурного центру в Києві. Тель-Авіву всього 110 років, але він за цей короткий час встиг набути неповторного колориту, стати суцільною пам’яткою архітектури, містом можливостей, поєднати шалений ритм та південну лінь. Команда художників Сitykat stories (Іра Гінзбург, Ольга-Нета Левицька, Тамар Бен Джоя, Саша Юдашкін, Лотем Вайнров-Атлан) показують Тель-Авів та взагалі Ізраїль не зовсім таким, яким він є для туристів. Справа тут у деталях, подробицях, дрібницях, що їх не помічає гість. Ліхтарі, мотоциклісти, балкони, провулочки, дівчата, бабусі, пляжі, собаки… А ще Тель-Авів – місто, в якому нове життя отримала книжна мова іврит. І про цю захоплюючу лінгвістичну історію на виставці нагадують букви абетки.
Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 29)
Коли Ной збирав тварин на свій ковчег, ці зоологічні казуси він би погнав геть, перелякавшись. Або, навпаки, замилувався б ними – і на Землі тепер жили б прямокутні лиси, блакитні зубасті дракончики, щось товсте зелене на тонких ніжках, птахориби та ще багато кого, або чого… одним словом, це треба бачити. Всеукраїнський виставково-мистецький проєкт об’єднав понад шість десятків художників-керамістів, які створили зооморфні фігурні посудини, скульптури, декоративні пласти, композиції, інсталяції, ігрові набори. Цей сучасний ковчег буде популяризувати традицію українською зооморфної пластики, що зараз трохи підзабулася, а була міцною й квітучою.
Set (вул. Ярославів Вал, 14 а)
Міжнародну премію Bird in Flight Prize присуджують за новаторський підхід до створення фотоісторії. Оцінити рівень креативності фотографів можна на виставці, де представлені роботи фіналістів конкурсу, а це 10 авторів з України, Польщі, Нідерландів, США та Нової Зеландії (відібрані з чотирьох сотень заявок). Нашу країну представляє Роман Пашковський, який розповідає історію «50 гривень». Це не тільки документальна портретна фотографія, але й соціологія. Пашковський запрошував до студії людей, які згодні були б сфотографуватися за 50 гривень, а потім питав, на що вони потратять свій гонорар: від цигарок до цукерок для дитини. «Моделі» називали ім’я та вік, і деякі жіночки, здається, збавили собі чимало – це теж красномовно, правда?
