• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

«Історія знову пишеться втраченим поколінням»

11 Август, 2022

Прочитать

Manzeye, Mareppa, Mareppo, Mussapa

4 Август, 2022

Прочитать

Культурний поліморфізм України: погляд з Італії

19 Июль, 2022

Прочитать

«Наш Мазепа свят, а ваш москаль – скурвый сын!»

4 Июль, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Назви мені місто – і я скажу тобі, де його рана»

28 Июнь, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In Арт

Леви повернулися

1.5K Просмотров 2 Декабрь, 2019

Леви повернулися Pin It

Національний художній музей України відкрив оновлену частину постійної експозиції другого поверху «Модернізм в Україні».

НХМУ був певний час зачинений на ремонт. У співпраці з «Приватбанком» частково відремонтовано стелю, в трьох залах відновили світлові ліхтарі (далі буде наступний етап), і нарешті почала працювати перша частина експозиції. Це дійсно свято, бо «музей з левами» є одним із символів Києва, і він повинен пишатися собою, а не мерзнути та просити гроші, чи не так?

Для постійних відвідувачів, які пам’ятають зали до ремонту, нова експозиція – це квест на знаходження відмінностей. Деякі роботи прибрали, деякі вперше виставили на огляд. Наприклад, з’явилася підготовча промальовка по левкасу «Яблуня», зроблена Михайлом Бойчуком  у 1913 році, та вітальне полотно «Збирання помідорів» його учня Івана Падалки. Ми можемо тепер бачити відреставрований шедевр Олександра Богомазова «Пилярі» і розуміти, чим був спектралізм, який наполегливо розробляв художник. Стоїть скромно в куточку «Жіночий образ» Олександра Архипенка, а від нього невидимою хвилею розгортається історія світової кубістичної скульптури.

Десятки старих і нових робіт, гучні імена: Анатоль Петрицький, Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Ель Лисицький, Віктор Пальмов, Мануїл Шехтман, Іван Хворостецький, Федір Кричевський (неймовірний триптих «Життя» і поруч – маленький, увесь золотий «Хлопчик з пташкою») та багато інших.

Окремий стенд демонструє книжкову графіку. У співпраці з Центральним державним кінофотофоноархівом України імені Г. С. Пшеничного створений «куточок кіноглядача», де можна побачити архівні кадри, бум індустріалізації, зведення однакових, як під копірку, будинків для пролетаріату (а облуплені хати – знести!), та стрічку «Нариси радянського міста», створену Дмитром Дальським у 1929 році.

Але справа не тільки в тому, чиї роботи ми бачимо, але – і більше – в тому, яке концептуальне підґрунтя має експозиція. Майже ті самі полотна не так давно глядачу подавали під герметичним соусом розвитку молодого радянського мистецтва, і в багатьох музеях цей підхід не змінився. Але НХМУ – у модному тренді – переставив акценти на історію європейського мистецтва, і як від цього виграли роботи! Український художній процес, який у 1930-ті роки на піввіку було штучно відрізано від європейського, став для Європи білою плямою, разом з нещасною країною. Водночас іноземне «вороже» мистецтво було весь цей період невідоме українським майстрам. І тільки нещодавно, коли терміни «авангард», «модернізм», «бойчукізм» тощо перестали бути лайкою, колесо повернуло назад, і мистецтвознавці почали дивитися на художню історію України кінця XIX століття –  початку 1930-х років як на частку не тільки мистецького процесу Російської Імперії, а значно ширше, як на рівноправну частку світового процесу.

Нам, дітям закритих формацій, зараз навіть важно уявити, з якою легкістю на початку XX століття мандрували туди-сюди ідеї, як швидко йшов обмін усім новим, як бурхливо кипів той художній казанок, в якому плавилися стилі та напрямки, яким строкатим був той модернізм. І яким ентузіазмом були сповнені митці, котрим ненадовго дозволили бачити Україну окремою, особливою, українською, але все-таки відкритою до світу.

Модернізм завершився швидко, нагло, були заборонені організації, журнали, театри, всілякі «ізми». Хтось встиг емігрувати у 1920-ті, як Олександра Екстер. Бойчука, Падалку та багатьох інших чекала куля. Їхні роботи відправляли – навіки, навіки! – до закритого спецфонду, і ось вам список імен, які намагалися стерти, ось вам моторошний зворотний бік роботи Григорія Хижняка «Червоні партизани»: чийсь тулуб у френчі, ноги у галіфе та начищених чоботях, а голови немає. І позначка спецфонду, як тавро.

Експозиція «Модернізм в Україні», звісно, про те, що було, що залишилось в музеях та в книгах по мистецтву. Натомість вона і про те, що могло бути. Україна могла б здобути незалежність у 1917 році й не втратити її через те, що ми неспроможні дружно йти в одному напрямку, могла б розбудувати свою унікальну державу, своє неповторне мистецтво – наприклад, на засадах бойчуківського візантінізму, або зовсім інше, але вільне, могла б досхочу їсти свій щедрий хліб, говорити своєю прекрасною мовою… Але над нами, здається, й дотепер холодіє тінь спецфонду.

Текст: Марина Полякова

Анатоль ПетрицькийБойчукизмНаціональний художній музей УкраїниОлександр Богомазов
Share

Читайте также

Просмотр

У пошуках Ягоди

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

Художник Богомазов: в контексті та без нього

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

Вхід до лабіринту

Просмотр

АртТиждень

Просмотр

Море Егорова: тема с вариациями

Просмотр

Інвестиція в майбутнє

Предыдущий пост

Музичний Тиждень

In Тиждень

Музичний Тиждень

Просмотр

Следующий пост

Сладкая жизнь Вероники

In Город

Сладкая жизнь Вероники

Просмотр

Instagram вернул неверные данные.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: