Марина Полякова про найважливіші виставкові проєкти 2019-го

Одна з головних українських платформ «про мистецтво» почала огляд найкращих виставок минулого року дивною фразою: «Сказать, что 2019 год был каким-то совершенно особенным, в контексте громких проектов, язык не поворачивается». А In Kyiv вважає, що рік був цікавий, і пропонує згадати, ЩО саме відбулося і ЧОМУ той чи інший виставковий проєкт був важливим для українського арт-процесу. Чи можна ставити знак рівності між «гучністю» події та величиною інституції? Нам здається, що ні, бо в минулому році цікаві проєкти відбувалися і в приватних невеликих галереях. Тож пригадаємо.

Що? Центр сучасного мистецтва вступив у 2019 рік «перезавантаженим»: після ремонту, з новими силами. Проєкт «Авангард: у пошуках четвертого виміру» працював майже чотири місяці, і за цей час, окрім самої виставки, відбулися лекції, кураторські екскурсії, вечірки на радіо та форум, присвячений Казимиру Малевичу. А на невеликій, але ретельно продуманій виставці ми побачили роботи Давида Бурлюка, Олександри Екстер, Олександра Родченка, Олександра Богомазова, Віктора Пальмова та інших українських авангардистів.

Чому? Сокуратор Олена Боримська так пояснила значення проєкту: «Основна задача – ввести Україну в світовий авангардний контекст, розкрити її вагомість, показати зв’язки та взаємовпливи художників». Для наочності цього на підлозі була велика мапа з основними центрами авангарду, і дороги вели до Києва.

Що? У січні в галереї «Триптих Арт» працювала виставка «Малий зимній скульптурний», де ми побачили роботи 16 українських авторів. Галеристка Тетяна Савченко попросила привезти щось окрім бронзи, і скульптори порадували розмаїттям матеріалів: дерево, кераміка, акрил, смальта, тканини, левкаси, картон, фарби…

Чому? В Україні є дуже цікава скульптура, а от ринку для неї немає, як майже немає і якісної міської скульптури. Галерея «Триптих Арт» чи не єдина послідовно працює зі скульптурою.

Що? У березні Аукціонний дім «Дукат» зробив виставку до 90-річчя художника Анатолія Лимарєва, якого не стало у 1985 році. Життя і творчість цього тонкого, чудового живописця – сумний приклад того, як радянська система видавлювала художників, і мова навіть не про нонконформістів, а просто про тих, які не вміли підкорятися «дракону».

Чому? «Дукат» робить важливу для вітчизняної історії мистецтва річ – веде дослідницьку програму Ukrainian Unofficial, збирає архів київського неофіційного мистецтва 1950–1980-х. Після Лимарєва ми бачили в «Дукаті» роботи Григорія Гавриленка, Валерія Ламаха, Якима Левича. Наприкінці року був презентований сайт з електронним архівом.

Що? У травні Національний художній музей України відкрив велику виставку «Олександр Богомазов: творча лабораторія», присвячену знаному вітчизняному авангардисту. На ній ми побачили Богомазова у розвитку, від символізму та пуантилізму до винайденого художником спектралізму, який він втілив у роботах «Пилярі» та «Правка пил», справжніх шедеврах.

Чому? Проєкт був іспитом для музейників (In Kyiv навіть трохи критикував результат), про Богомазова, як це не дивно, довго майже нічого не знали, а його спадок ще знаходиться на стадії вивчення.

Що? У травні ЦСМ «Білий Світ» зробив спільну виставку графічних робіт Матвія Вайсберга та Пінхаса (Павла) Фішеля Ostinato. Вайсберг представив графіку – камерну, тиху, у попільній гаммі. Фішель – роботи у техніці рейзеле, де бароковість била через край, а жінки били одна одну.

Чому? Цю виставку можна вважати взірцем того, як галеристи в єдиному просторі зводять зовсім різних авторів. Ми знаходили неявні зв’язки між двома частинами експозиції та відчували від цього процесу інтелектуальну насолоду, а у вухах лунала музика.

Що? Мистецький Арсенал у червні відкрив велику виставку робіт Олега Голосія «Живопис нон-стоп», де були представлені 70 полотен, графіка, фотографії, документи, пройшли лекції, дискусії, організована дитяча програма.

Чому? Виставка відбулася в рамках «року Голосія», бо ж дійсно цікавість до творчості цього художника, який пішов з життя зовсім молодим, набрала небувалого масштабу. Голосій – представник так званого «українського трансавангарду», і глибоке вивчення явища, а також колекціонування робіт його представників ще попереду. Можливо, колись у нас таки з’явиться музей сучасного мистецтва?

Що? У жовтні Мистецький Арсенал (це був плідний для нього рік) зробив виставку «Подолання гравітації», героїнею якої стала самобутня художниця, письменниця, фотографиня та інтелектуалка Параска Степанівна Плитка-Горицвіт. Вона тихо жила у селі Криворівня, дивилася на гори, знімала сільські весілля, а потім виявилося, що у нас був великий гуманіст та народний філософ.

Чому? Життя Параски Степанівни перетнулося з українською трагедією XX століття. Вона вибралася живою з таборів та створила сама себе наново. Україна втратила радянський пантеон героїв, а свій, автентичний, тільки створює. Параска Плитка-Горицвіт – одна з найважливіших кандидатур до цього пантеону.

Що? Національний художній музей України після ремонту відкрив оновлену частину постійної експозиції «Модернізм в Україні». Якісь роботи зникли в запасниках, якісь з’явилися, але головне, що зробили музейники, – це переформатування погляду на те, що відбувалося в Україні у першій третині XX століття та як наші процеси пов’язані з європейськими.

Чому? Вище ми вже сказали й про авангард, і про неофіційне мистецтво другої половини століття, і про трансавангард. Набирає сили важлива тенденція на вивчення та впорядкування українського мистецтва минулого століття. Цілісна картина складається поволі з маленьких кубиків.

Фото: Федір Монастиренко