Дім-Димерка, історія живопису від Шерешевського, міський романс на два голоси – Марина Полякова розповідає, якими виставками Києва не варто нехтувати.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Село Димерка знаходиться приблизно на півдороги між Києвом та Черніговом. Або Черніговом та Києвом, це звідки дивитися, зі столиці чи з провінції. Фотограф Павло Мазай та кераміст Гія Міміношвілі кажуть, що шукати справжнє життя і справжнє натхнення треба там, у провінції, де чути запахи й звуки, де мокра трава, порепані дерева, холодне каміння, корови, коні, птахи, хмари. Гія Міміношвілі, придбавши у Димерці будинок, створив творчий осередок, місце тяжіння і для місцевих мешканців, і для столичної публіки. Міміношвілі та Мазай  розчистили від тонн бруду  напівзруйновану Покровську церкву (після секуляризації склад/клуб/лікарню)  і побачили фактури стін та підлоги, шершаві сонячні промені, що падають через вікна, шляхи довгоносиків у старій деревині – всю цю історію чийогось життя, котру одні люди відкидають, як непотріб, а інші не можуть намилуватися. Така довга передмова до виставки «Дім» потрібна для того, щоб зрозуміти, з якого коріння виріс цей спільний проєкт, керамічно-фотографічний. Тут багато перегуків, починаючи з чисто текстових: «дім-Димерка», «Мазай-Міміношвілі», а далі візуальні – монохром світлин і кераміки, сільські тварини Мазая, назви яких ми знаємо, дивні кубістичні тварини Міміношвілі. Головне ж: любов двох авторів до чогось вічного, надійного, того, що має вагу, за що можна триматися, коли дує сильний холодний вітер. Виставку можна відвідати до 22 вересня.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Владислав Шерешевський каже, що завішані його роботами стіни галереї нагадують йому післяпленерну виставку студентів художнього інституту. Дійсно, так і є. Але це не простий інститут, а найкращий у світі. Тут поряд з Шерешевським вчаться Рембрандт, Вермеєр, Латур, Ренуар, Рєпін, Сєров, Ван Гог, Сутін та ще чимало геніїв. Ми (думали, що) добре знаємо Шерешевського, знаємо, що він концептуаліст у плані роботи з текстом, віртуоз від живопису, насмішник, вигадник, поп-артист, гедоніст і трудяга, який працює невтомно. Ми бачили великі виставки Шерешевського. Але ця виставка – особлива. Вона є ребусом з історії образотворчого мистецтва, бо попри свою, «шерешевську», манеру, автор пограв зі стилістикою різних художників: на дотиках, натяках, загадках, усмішках. Це схоже на веселу студентську майстерню, в якій майбутні метри, а сьогодні молоді пустуни, перекидають між собою полотна і щось домальовують, дописують, а нам треба вгадати, хто автор. І отримати задоволення, як це завжди трапляється на виставках Шерешевського.

Imagine Point (Голосіївський пр., 86/1)

Ще один дивний тандем цього тижня – Олеся Джураєва та Олександр Богомаз у кураторському проєкті Олексія Малих «Ти не я», який звів двох несхожих авторів, щоб подивитися, яка хімічна реакція відбудеться. Міський пейзаж, урбаністика, спостереження за вулицями і будівлями, за життям Києва – одна тема, два абсолютно різних шляхи. Тонка, вишукана графіка Джураєвої з тисячами подробиць, з сонячними відблисками на машинному склі, з натовпом, що вічно поспішає, і брутальні, навмисно наївні, спрощені до схем безлюдні двори Богомаза, спальні райони, котрі після того, як всі мешканці з них поїхали на роботу до центру (щоб там стати персонажами Джураєвої), перетворюються на плани – карусель, стежки, клумба (2 шт.) – маніакального завідувача  ЖЕКа. Найнеймовірніше відчуття на цій виставці – усвідомлення, що такі різні зображення є одним тим самими містом.