Сині трави до небес, скульптура з метеликом та місця конфліктів на ментальній мапі – Марина Полякова запрошує відвідати найкращі виставки Києва.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Галерея давно співпрацює з художником Олексієм Литвиненком, в останні роки ми бачили його «химерні сни», «собори з очерету», неочікуваний «урбанізм». Неочікуваний тому, що провідна тема Олексія – природа, і якщо ви подивитесь каталог його робіт, зрозумієте, що він знає її досконало і любить без позування. І, можливо, навіть без надзавдання: привернути увагу до екології, нагадати, що людство довело планету до катастрофи… Цим, звісно, можна навантажити роботи Литвиненка, але така місія виглядає не зовсім органічною для його чистого, прохолодного живопису. І, як не парадоксально прозвучить, герой тут – людина, хоч на жодному полотні ви її не побачите. Людина, котра стала маленькою, мов комаха або мишка, і дивиться на світ – величезний, наповнений запахами й шерехами – в якому трави (зелені, сині, бузкові) здіймаються до небес. Дивиться без прагнення заволодіти світом, бо він є улюбленою домівкою, колискою, захистом, другом.

Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)

Дивлячись на роботи Литвиненка, хочеться, звісно, цитувати Басьо. Але є на цьому тижні виставка, назва якої напряму інспірована хоку Басьо «Метелик літає. Одна-однісінька тінь на всьому полі», хоч тут зв’язок не кидається в очі. Для скульптури Світлани Карунської та взагалі для її творчого шляху образ польоту метелика є внутрішнім, це ідея, метафора. Зрозуміти цю метафору можна якраз на таких ретроспективних виставках з роботами різних років. Метелик Карунської – її незмінна готовність до експериментів (від бронзи до дерева, від картону до мозаїки), сміливість у пошуку, вишуканість пластичних рішень: хоч з відсиланнями до кубізму, хоч до візантійської стилістики. Кожна виставка Світлани стає сюрпризом, а світлини з майстерні дивують, бо обіцяють знову щось нове. Але всі доволі круті повороти належать одній дорозі, або, якщо хочете, траєкторії польоту.

Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська, 13 а)

Микола Рідний працює з об’єктами й цифровими медіа. Микола Рідний – концептуаліст у класичному вигляді: аркуш, малюнок, текст. Ці напрямки поєднуються в просторі галереї (також додаються звукові ефекти), створюючи напругу між маленьким та великими, письменним (поясненим) та неписьменним (треба самому подумати, що то за біла щелепа). Як було десь влучно сказано, Рідний досліджує місця конфліктів – не в конкретному географічному сенсі, а як ментальні явища. Чого-чого, а конфліктів у недавньому минулому і сьогоденні задосить: від каунаського гетто до війни на Сході, від демаршів ультраправих до діяльності силових структур. Це широке поле насильства, у якому художнику, котрий не боїться працювати з такими темами, є де розвернутися.

Щербенко Арт Центр (вул. Михайлівська, 22 в)

2018 року Пьотр Армяновський – режисер, художник-перформер – зробив шестихвилинне відео «Народний музей Авдіївки» на конкурс МУХі, сьогодні він продовжує розповідь про дивний заклад культури у прифронтовій зоні – Народний музей історії міста Авдіївки. У центрі експозиції роботи «музейних» художниць Христини Скрипниченко, Ольги Корби, Лілії Мережко, Зугайрат Новікової, Даші Бережної та Діани Паліної, а ще розповідь про фестиваль «Авдіївка FM» та літні пленери. Ідея виставки виглядає простою – культурні практики поряд із фронтом створюють гострі контрасти нормальності-ненормальності, звичного-екстраординарного, людяності-нелюдяності. І через цю простоту, мабуть, легше зрозуміти фантасмагоричну ситуацію, в якій уже сім років живе Україна.

Головна світлина: робота Світлани Карунської