Роман Дена Брауна як мотив, стереотипи, що об’єднують та відштовхують, Одеса, в яку хочеться повертатися, велика українка Голда Меїр – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки Києва.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Тетяна Русецька – за спеціальністю художник-сценограф, учениця Данила Лідера. Вона працювала в театрі, також займалася дизайном інтер’єрів. Просторове бачення – неважливо, організація сцени чи оселі – відчувається в її великих ефектних роботах з алюзіями на килими, гобелени, завіси, доповнених світлодіодними шнурами. Свій стиль Тетяна називає містичним етноромантизмом, адже дійсно вона віртуозно змішує українську етніку, ліричність, але й експресивність, і хвацький поп-арт. Назва виставки Rose line, а також троянди на картинах, розчерки світлодіодів (сонячні промені), відсилають до Паризького меридіана у церкві Сен-Сюльпіс, до відомого роману Дена Брауна, та й взагалі до європейської містики, яку так весело опрацювали постмодерністські письменники. Rose line – це «лінія ніде», нуль, новий відлік часу, географії, долі. Тут і зараз можна придумати собі нове життя і вирушити на пошуки пригод.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Художниці Ольга Березюк та Олена Клочко зустрілися в просторі галереї несподівано, за волею куратора Єгора Анцигіна – до того вони не були знайомими (хоча брали участь у виставці «Спостереження»). Отже, ми бачимо сьогодні різні художні світи, різні образні системи, різну стилістику, але їхнє співіснування обґрунтоване куратором: «Ольгу Березюк спокушають простори, повні таємниць і магії, і загадки власних бажань. І візуальною поетикою зоряного неба, і живими образами техносфери вона представляє гармонійний всесвіт, де живуть у симбіозі вільні жінки, які володіють сакральним знанням, та інші створіння, земні й небесні. Тут природним є взаємозв’язок усього і кожного з усім, видимим і відчутним: це, по суті, екологія сюрреальності, що живе у легкій грі парадоксальних алюзій». У живописі Олени Клочко «бароковий підхід до тіла поєднується з китайською традицією і, очевидно, мало що приховує; часом він навпаки висвічує деталі, які підкреслюють, що автор дивиться на тіло як на ландшафт. Тому для Олени людське тіло і плоть – може, і не спокуса, але пастка, з якої вона час від часу виривається, та при кожній зустрічі з новою моделлю потрапляє в неї знову…».

Національний центр «Український дім» (вул. Хрещатик, 2)

У виставковому просторі відбувається діалог двох мистецьких проєктів «Ким я є?» та «Стереотип». Стереотипи – це те, що у загальних уявленнях об’єднує за найвиразнішою або найціннішою для людини характеристикою його особистості, і все те, що стає показником нашої відмінності від інших. Це й стало головною темою дослідницьких проєктів команди ГО «Місто-сад» та молодих кураторок, учасниць програми «Дитяча Демократія» та «Мистецтво змін: молодь та демократія». Куратори та художники-учасники проєктів провели кілька компаній із виявлення популярних стереотипів та ставлення до них серед українців. У межах експозиції будуть представлені відео з експедиції команди «Місто-сад» з історіями мешканців Заходу та Сходу про найрозповсюдженіші стереотипи про них. Виставка «Ким я є?» створена у межах проєкту «Розрізняй PRO: руйнування стереотипів», який реалізує ГО «Місто-сад» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

Триває п’ята виставка із серії «Сузір’я / Constellations». У її рамках зіставлені художні практики двох поколінь: представників «одеського нонконформізму» 1960–1980-х років і сучасних одеських художників. На виставці представлені акварелі 2000-х років і абстракції 1990–2000-х років Володимира Стрельникова та серії «Між речей» і «Короткі слова» 2018 року Олександри Кадзевич. Тут дуже важливим є зв’язок художників зі своїм містом. Одеса з її багатством фактур і квітів виступає і фоном, і натхненням, і тим, що тягне і відштовхує водночас, і без чого складно прожити. Володимир Стрельников, змушений емігрувати в Німеччину в 1979 році, вже з кінця 1980-х регулярно повертається до Одеси. Олександра Кадзевич, що виїхала на навчання до Києва, теж зізнається, що нехай мистецьке життя в місті біля моря і менш активне, ніж у столиці, але її тягне повернутися.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

І ще одна Одеса! На виставці презентовано двадцять полотен художника Серафіма Чаркіна останніх років. Його характерний, впізнаваний живопис презентує сучасне одеське мистецтво: соковита кольоропластика, що тяжіє до кубістичної декоративності, і водночас поетична образність. Можливо, саме таким – яскравим, експресивним, з неодмінними жіночими ню – і має бути мистецтво, яке зростає на березі теплого моря, під палаючим сонцем.

Арт-кафе «Золоті ворота» (вул. Миколи Лисенка, 1)

В роботах Богдани Чілікіної очевидні впливи сучасних українських художників, зокрема Матвія Вайсберга і Олексія Белюсенка – ці стримані холоднуваті колорити, безлюдні пейзажі, низькі хмари, «недбалі» патьоки фарби… Але є щось окреме, своєрідне, що примушує вдивлятися в кожну нову картину та вгадувати народження індивідуального стилю. Можливо, диплом КНУБА дозволяє Богдані так впевнено вибудовувати внутрішню архітектуру зображення, доводячи романтичний пейзаж майже до абстракції, як, наприклад, у роботі «Гренландія», або вже не майже – у «Цікавому місці». Треба сказати, що експозиція під кураторством Олени Кімельфельд вийшла репрезентативною, в ній показані напрямки творчого руху художниці.

Музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5)

Помріємо – якби українська історія склалася по-іншому, киянка Голда Мабович не виїхала б із Києва, не добралася б до Палестини і не стала Голдою Меїр. Для Ізраїлю це була би втрата, для Києва – надбання, тому що Голда могла багато зробити для Батьківщини. Тепер портрет великої Голди прикрашає виставку гравюр Михайла Хіміча «Київ – Ієрусалим». А поряд – Шолом-Алейхем, який виїхав до Європи після погромів. На гравюрах Хіміча відбувається магічне дійство – старі світлини перетворюються на камінь, на стіни цегляних будинків, на яких викарбувані силуети тих, хто в них колись жив.

Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)

Скульптор Астіан Рей, він же Олександр Задніпряний, став одним із переможців премії Portal 11 Art Prize 2020, а тепер представляє виставку «Золото та іржа». У розумінні Астіана Рея золото символізує утопію, недосяжний рай, а іржа – фізичний світ, який старіє, спотворюється, гине. Взаємодія двох субстанцій створює замкнутий цикл світобудови, в якому нескінченно відбувається процес творіння і руйнування. Така неоднозначність «гри буття» унеможливлює виявлення єдиної вірної істини.

Арт-простір «Дерево життя» (аутлет-містечко «Мануфактура», Обухівське шосе, 2)

Той допитливий глядач, який у спеку доїде до «Мануфактури», може побачити виставку робіт Маріанни Маслової. Вона пише: «Представляю графіку останніх років – авторську друковану та рисовану. Це результат навчання та роботи з темами, які мені цікаві: ботаніка, символи, орнамент, екологія та урбанізм спальних районів». Ці монструозні радянські та сучасні спальні райони на 1/6 частині суші однакові, але кожний художник зображує їх по-різному, і це завжди цікаво.