Видання книги «Фрипулья. Федір Тетянич» – лише початок святкування ювілейного 80-го року з дня народження Федора (Феодосія) Костянтиновича Тетянича. Вона була презентована у НХМУ 17 лютого, саме у день народження художника, акціоніста, поета і філософа, одного з найяскравіших (у всіх змістах) діячів вітчизняної культури останньої третини XX століття та перших років XXI.
Талановитий і непередбачуваний, вибуховий і вразливий, ворог шаблонів, занурений у складні філософські та концептуальні роздуми, Тетянич примудрився одночасно існувати у різних світах: офіційному, як художник-монументаліст із державними замовленнями, і маргінальному, як «міський божевільний». «Останній київський юродивий та перший перформансист», він карнавалізував сіру дійсність, був частиною міського і, ширше, ментального ландшафту пізнього СРСР. Чого варта його поява в образі інопланетянина на партійних зборах членів Спілки художників наприкінці 1970-х! Тетянич часто наражався на людський подив (щоб не сказати відторгнення), але продовжував одягатися у неймовірні костюми й влаштовувати ефектні акції, бо такою була його природа, – на тому стою й не можу інакше, міг би, мабуть, промовити він услід за Лютером.
Федір Тетянич писав вірші та інші тексти, створював станкові та монументальні картини, креслив «біотехносфери» (а потім їх виготовляв), взагалі багато роздумував над прогресом та місцем людини у технічному просторі майбутнього. А ще він придумав концепцію «Фрипульї», в якій людське та Всесвітнє стало єдиним.
Книга «Фрипулья. Федір Тетянич», видана Дослідницькою платформою PinchukArtCentre за підтримки Арт-фундації «Дукат», Stedley Art Foundation та інших інституцій, стала продовженням виставки 2017 року «Федір Тетянич. Канон Фрипулья» у PАC. Над нею працювали авторки-упорядниці Тетяна Жмурко і Тетяна Кочубінська, а також Валерій Сахарук (куратор тієї самої виставки) і дизайнерка Альона Соломадіна. Життя та творчість Тетянича розкриваються під різними кутами на багатому архівному матеріалі, у тому числі документах з родинної колекції.
На жаль, виходу книги про ефемерного Тетянича, як назвала його одна з упорядниць – дійсно, в українській культурі ще пошукати більш амбівалентного персонажа (зближується він тільки з космополітичним Параджановим), – не дочекалися два її співавтори. Фотограф Юрій Зморович задокументував хату-майстерню Тетянича у селі Гінцях Полтавської області, з якої художник зробив артоб’єкт. Літературознавиця Інна Булкіна написала для книги статтю «Про текстову спадщину Федора Тетянича», розглядаючи «текст» у широкому культурологічному значенні. Вона вписала «космічність» і «комічність» Фрипульї у культурний контекст «довгих сімдесятих», з їхнім «еклектичним і почасти надмірним інтелектуалізмом».
Як було зазначено у перших рядках, 2022-го відбудуться ще кілька заходів, присвячених Федору Тетяничу, зокрема, готується велика виставка його творів. Все, що робиться зараз, спрямоване на осмислення феномену Тетянича, щоб не траплялося так, як він колись написав в авторській саморобній книжці:
– Хто цей придурок?
– Це не придурок. Сором вам що ви його не знаєте це і є фрипулья.
Текст: Марина Полякова
