Театр імені Івана Франка представив прем’єру – «Калігулу» Альбера Камю у постановці Івана Уривського. Вона ще гучніша у тиші воєнного літа, коли багато театрів зачинено, а прем’єри вікладені. Власне, Театр Франка теж зачинений, вистава відбувається на сцені Театру імені Лесі Українки. Київ буквально підстрибнув на радощах і виніс вердикт: «Шедевр».

1. Давньоримський імператор Гай Юлій Калігула вперше з’явився на театральних підмостках у Венеції 1672 року – в бароковій опері «Маячня Калігули» (Caligula delirante). У ключових сценах одіозний правитель, негативний образ якого сформувався ще завдяки Сенеці та Транквіллу, впадав у божевілля, залицявся до старої няньки, уявляв себе Гераклом і пастухом, що закохався у Місяць… Далі кількість постановок, художніх і публіцистичних творів, героєм яких був Калігула, швидко збільшувалася, відмітився навіть Дюма. Тиран, вбивця, божевільний, навіть кохання якого стає злочином – іншим імператор вже не буде.
2. У 1938–1944 роках Альбер Камю в Алжирі написав свого «Калігулу» – абсурдистську трагедію, яка стане надзвичайно знаменитою. На фінальну редакцію п’єси вплинули перипетії воєнних років. Прем’єра відбулася в Парижі 1945 року, а першим Калігулою став молоденький, ще маловідомий Жерар Філіпп. Його тонка краса тільки підкреслила, загострила внутрішні вади імператора.
3. Бувши лівим інтелектуалом, Альбер Камю після війни відвернувся від радянського «соціалізму», жахнувшись того, як пригнічували громадянські свободи в СРСР, а 1957 року у нобелівській промові дав копняка соцреалізму. За це в Союзі його постійно критикували й до кінця 1980-х мало видавали. До «Вибраного» 1969 року п’єса «Калігула» навіть не війшла. Дійсно, її наскрізна тема – як змінює особистість необмежена влада та що робити з тираном, який всіх задовбав, – була ну дуже незручною по нашу сторону залізної завіси.
4. Сьогодні (так було до війни) «Калігулу» показують у кількох українських театрах. Репетиції у Театрі імені Івана Франка розпочалися 12 січня. Тоді Іван Уривський казав, що ця п’єса є такою літературою, з якою хочеться помучитися, – тобто спробувати перекласти її на театральну мову попри всі складнощі. Війна скаламутила театральну трупу, всі контексти почали хаотично впливати на трактування п’єси, додавати нових змістів, і перед режисером стояла непроста задача – не впасти у гріх публіцистичності та прямих аналогій.
5. Прем’єра переносилася і нарешті відбулася 5 липня. Три липневі спектаклі стали сенсацією, квитки розібрали. Зараз відкрився продаж на серпень, на 16, 19 і 30 числа, поспішайте.
6. Роль Гая Калігули грають у чергу Віталій Ажнов і Олександр Рудинський. В «Кайдашевій сім’ї» вони брати – Лаврін і Карпо, а ще разом на сцені в «Коріолані», «Лимерівні» та інших виставах. Тепер у них надскладні головні ролі, конкуренція за глядацьку любов і таке інше. Побажаємо молодим акторам сил і натхнення.
7. Сценографія Петра Богомазова аскетична, вирішена у брунатних, мідних, сизих, сталевих кольорах, декорацій обмаль. Режисер і художник свідомо пішли на таку сценічну мову, адже вся напруга, всі емоції, весь жах цієї п’єси – у філігранній акторській грі.
8. Художниця по костюмах Тетяна Овсійчук створила усереднений образ «людини тоталітарної». Тьмяність, мішкуватість, широкі плечі, фасони з натяками на 1920–1930-ті роки – людина втрачає індивідуальність і стає гвинтиком репресивної машини. Як ми кожного дня бачимо, ця машина здатна відтворюватися раз за разом, і знищити її набагато складніше, аніж убити тирана.

Світлини: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Юлія Вебер