Виставкою «Ти як?» в Українському домі заявив про себе Музей сучасного мистецтва, необхідність створення якого діячі української культури обговорюють давно. Проєкт став приводом для дискусії – про те, що таке мистецтво воєнного часу, як його експонувати, і в цілому про те, яким має бути музей сучасного мистецтва в Україні.

То у нас є музей?

Отже, виставковим проєктом «Ти як?» декларована фізична присутність в українському культурному просторі Музею сучасного мистецтва, UMCA, заснованого Громадською організацією «Музей сучасного мистецтва» (ГО МСМ). Організація створена 2020 року і, як можна дізнатися з її сайту moca.org.ua, «адвокатує необхідність музеєфікації сучасного мистецтва та створення для цього профільної музейної інституції». Співзасновниця та голова правління ГО МСМ – мистецтвознавиця Ольга Балашова, вона ж є головою правління UMCA.

На жаль, на сайті така важлива подія, як відкриття омріяного музею, не висвітлена, остання новина там – за 23 січня 2023 року. Сайт музею www.umca.art поки що пустий, в розробці. У Фейсбуці є дві сторінки, асоційовані з ГО: «Громадська організація “Музей сучасного мистецтва” / MOCA NGO» і «Ukrainian Museum of Contemporary Art», в Інстаграмі – umca.museum. На першій з них 10 травня був розміщений запис пресконференції, де дійсно оголошено про запуск музею – інституції без стін, в основі якої лежить Архів мистецтва воєнного стану.

Архів війни у реальному часі

Від початку вторгнення 2022 року ГО МСМ створює цифровий Архів мистецтва воєнного стану. Кураторки Ольга Балашова, Галина Глеба й Тетяна Лисун з помічниками відбирають твори-реакції на російсько-українську війну з відкритих джерел (особисті сторінки у соцмережах), фіксують дати створення-оприлюднення робіт, а також записують свідоцтва митців. Як можна дізнатися у Фейсбуці за тегом #wartime_art_archive, на 26 листопада 2022 року було відібрано 285 робіт, «створених після 24 лютого, які мають безумовну художню та історичну цінність, тож потребують збереження у державному музеї чи іншому публічному зібранні».

На пресконференції 10 травня цього року Ольга Балашова назвала вже соліднішу цифру: 200+ митців, 8000+ творів. І анонсувала появу архіву у відкритому доступі за кілька місяців. Втім, слова Ольги Балашової суперечать інформаційним матеріалам до виставки «Ти як?», де вказано, що «архів завершиться та буде відкритим для дослідників у день припинення воєнного стану в Україні». Залишається чекати, що воєнний стан скасують дійсно за кілька місяців, бо ми заінтриговані.

Нагадаємо, що частину робіт з тих, які увійшли до архіву, можна було вже бачити у реальності в галереї The Naked Room під час перманентної виставки «Мистецтво воєнного стану. Архів», що стартувала на початку червня 2022 року. Також музей провів кілька заходів за кордоном, а першою була виставка просто неба Piazza Ucraina в рамках 59-ї Венеційської бієнале.

Важлива деталь – музей не тільки збирає цифровий архів, а й купує роботи безпосередньо у художників. Так, на 26 листопада за підтримки партнерів була придбана 51 робота дев’яти митців – Kinder Album, Катерини Лісовенко, Іллі Ісупова, Євгена Клименка, Єгора Анцигіна, Дениса Саліванова, Данила Мовчана та інших – на суму 1 080 125 гривень. В інтерв’ю «Суспільне. Культура» від 19 травня 2023-го Ольга Балашова сповістила, що закуплено вже 116 творів. Поки що незрозуміло, де будуть знаходитися придбані роботи, хто гарантує їх професійне зберігання й дослідження та взагалі продовження роботи музею після зміни політичної кон’юнктури. Очевидно, держава?

Вся країна – музей

Дійсно, на відкритті виставки «Ти як?» міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко сказав: «Ми тут власне в якості моральної підтримки та гарантії Балашової щодо створення державного музею сучасного мистецтва». Відвідала виставку і перша леді Олена Зеленська, яка, до речі, започаткувала Всеукраїнську програму ментального здоров’я «Ти як?», – і хоча назви програми й виставки збігаються, підкреслюється, що це різні проєкти.

«В Києві відкрився музей сучасного мистецтва», – пише журналіст і воїн Мирослав Откович, а ця виставка – його «інавгурація». Частина відвідувачів сприйняла відкриття виставки як «заселення» МСМ в Український дім (що принаймні вирішило б питання зі зберіганням артефактів). Але на сьогодні музей не має приміщення, і в інтерв’ю «Суспільне. Культура» Ольга Балашова так пояснює ситуацію: «Доки у нас немає стін, ми говоримо про те, що в нас є свобода робити проєкти будь-де. Ми можемо сьогодні зробити в Українському домі, а наступний раз в Арсеналі або в Одеському художньому музеї. … Ми відчуваємо себе вільними, але ми будемо робити фізичні проєкти, проявлення в місцях присутності. Ми говоримо про середовище зараз –  у нас вся країна це музей».

Захопити Український дім

Отже, на п’яти поверхах Українського дому виставлені понад п’ять сотень робіт майже ста українських художників, як професійних, так і непрофесійних (арт-брют), а також «знайдені об’єкти». Один із поверхів формально належить музею історії Києва, але експозицію вирішили не розривати, тож задіяний увесь простір. Кураторська команда виставки: Єгор Анцигін, Ольга Балашова, Галина Глеба, Юлія Карпець, Анна-Марія Кучеренко, Катерина Лібкінд, Тетяна Лисун, Олександр Соловйов.

Український дім – титанічна модерністська споруда з основними залами, що колами охоплюють центральну «шахту», і десятком маленьких бокових залів. Влаштовувати там виставки – невдячна праця, тому що величний простір поглинає все. Приклад вдалої, без сумніву, організації виставки (компонування та, головне, освітлення) – нещодавній «Вівтар» Олександра Животкова на двох поверхах. Невдалий, мабуть, приклад – «Ювілей небайдужості», де роботи поєднувалися незрозуміло, а скульптура на килимовому покритті виглядала по-радянські.

Можна сказати, що команді проєкту «Ти як?» все ж таки вдалося «захопити» УД – завдяки великій кількості експонатів зали (майже) не виглядали пустими. Куратори запропонували хронологічно-подійну логіку експозиції, яка корелювала з логікою збирання «Архіву мистецтва воєнного стану»: «Шлях від сьогодення 1-2 поверхів до перших декількох тижнів повномасштабного вторгнення на 5 поверсі, згадати себе в кожному з цих періодів і сприймати твори як документи станів інших людей у цей час. На зворотному шляху час розрівнюється, стає звичним». Чи спрацювала хронологічна програма? Скажімо так – якщо відвідувач хотів її зрозуміти й дотримуватися, треба було ходити з мануалом до виставки. Інакше враження змішуються, зали перетворюються на лабіринт, до того ж глядач втомлюється і вихоплює оком тільки окремі роботи.

Органічною частиною виставки є тексти, які мають пояснювати задум, уточнювати ключові положення експозиції. На жаль, шрифт «злипається» і сприймається важко. А після того, як у кураторському тексті на лівій стіні центрального залу 1 поверху зустрілися слова «какафонія» та «екстримальність», читати вже було страшнувато.

Глас народу: плюси й мінуси

Антон Логов, художник і дизайнер виставкових проєктів, на своїй Фейсбук-сторінці висловився безапеляційно: «Проєкт “Ти як?” у Національному центрі “Український Дім” – це імітація виставки і невміння кураторів проробити тему. Випадковість у всьому і експозиційний хаос».

Галерист Євген Карась відзначає беззаперечні плюси (насиченість, розмах, «організаційний подвиг»), але вбачає значні мінуси. Зокрема, велика кількість слабких робіт, слабка експозиція, а також «очевидний український кураторський тренд на те, що художня майстерність відходить на задній план або майже нехтується».

Учасниця виставки художниця Ната Левітасова на це зазначила: «Можливо, там дійсно є слабенькі роботи, не заперечуватиму. Але ця виставка – хороша ініціатива, адже вона представляє нових митців. У нас роками показують одних і тих самих топових митців уже пенсійного віку. У всіх галереях і музеях по колу. Я їх люблю, звісно, але з таким підходом молоде мистецтво не розвиватиметься».

Відкриті питання

Мабуть, краще за все виставковий проєкт «Ти як?» характеризує слово «атракціон». Не в сенсі розваги, адже це виставка про війну, про біль та розгубленість, втрати й пошуки, про український характер, про роль художника як медіатора між внутрішніми станами та суспільним простором. Але все ж таки – атракціон для глядача, який блукає монструозною спорудою, вдивляється у сотні робіт у різних жанрах, стилях, техніках, підіймається сходами, бачить з верхнього поверху УД лівий берег Києва, зустрічається очима з іншими людьми, пише чорним маркером на довжелезному столі на 5 поверсі щось на кшталт «Я навряд чи буду тим, ким я був до», або «путін лох, наївся блох, сів на дерево і здох!».

До 25 червня «Ти як?» в Українському домі – відвідайте, щоб скласти власну думку. Порівняйте з виставкою «Форми присутності» у Мистецькому арсеналі та мегапроєктом мистецьких воєнних рефлексій «Концентрація волі», який розгортається на трьох локаціях: Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України, ЦСМ М17 і Національна академія мистецтв України (остання відкриється незабаром, слідкуйте за анонсами).

Питання щодо Музею сучасного мистецтва залишаються. Чи буде взагалі МСМ опікуватися новим мистецтвом України 1980-х – початку 2020-х? Як будуть розвиватися стосунки між інституціями та іншими акторами у полі українського мистецтва? І коли все ж таки з’явиться не «музей Шредінгера», не віртуальний, а реальний Музей сучасного мистецтва України, будівля з бюджетом, колективом дослідників, запасниками й зрозумілими умовами гри?

Текст і світлини: Марина Полякова