Олександр Морозов представляє рубрику «Майстерня»

Сьогоднішня зустріч незвичайна – про майстерню як приміщення не будемо говорити взагалі. Йтиметься, на мою думку, про речі не менш цікаві: майстерність, шлях майстра. Наш співрозмовник – Володимир Харченко, людина з усякого погляду примітна, котра посідає чільне місце у нашому культурному просторі. Якщо спробувати схарактеризувати його творчу діяльність одним словом, найточнішим буде «багатоверстатник» (у хорошому сенсі, зрозуміло). Володимир – член Національної спілки художників України. Втім, коло його інтересів набагато ширше. Судіть самі. Програміст, розробник комп’ютерних ігор, художник, фотограф, літератор. Один із першопроходців українського медіа-арту та комп’ютерного мистецтва. Автор графічної техніки на основі фотографії, яка отримала назву «метаграфія». А ще Володимир Харченко розробив власну техніку фотографії – «светолепие». Його роботи характеризуються метафоричністю та складним асоціативним рядом.

Як художник він брав участь у понад 60 виставках у різних країнах, таких як Україна, Великобританія, США, Польща, Литва, Бельгія та ін. Його роботи публікувалися в журналах «ACC», «EPhoto», «Hecho a mano», «Наш», «Соти», «@UA Сучасне візуальне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Арткурсив», «Доберман», «Українське мистецтво», «Українська культура», «Шо»… А ще він автор поетичної книги «Людина йде по даху».

– Починаємо?

– Почнімо з того, що цього року маю кілька творчих ювілеїв.

– Розповідай.

– П’ятдесят років моєї першої фотографії, яка збереглася досі, і досі має виставковий рівень; двадцять п’ять років виповнилося моєму першому сайту (1998 рік) і тоді ж – 1998-го – відбулася моя перша персональна виставка. Ось такі ювілеї.

– А де відбувалася виставка?

– Була така маленька дуже затишна галерея «ЄЗ» біля Володимирського собору. А загалом творчістю займаюся з дитинства. Пам’ятаю, коли мені було років п’ять, йду подвір’ям і співаю якусь мелодію. Раптом розумію, що такої мелодії раніше не чув. Чим не творчий акт? Я був настільки вражений тим, що співаю те, чого раніше не було, що задумався про це. З цього, власне, все почалося. Про освіту говорити не будемо – це можна подивитися у Вікіпедії.

– Ти ж технар?

– Технар, технар. Я вивчав автоматизацію. За освітою я інженер автоматизації комплексної механізації хіміко-технологічних процесів. Щоправда, я ніколи не займався тим, чого мене там навчали. Саме тоді – 1976 року – я серйозно зайнявся комп’ютерами. Величезні машини, що займають пів кімнати, немає дисплея, друкарська машинка Consul. Щось неймовірне.

– Знайомо. Мене вчили працювати на ЕОМ ЄС 1022, ЄС 1030.

– Це було згодом, уже на початку 80-х. Я вступив на службу системним адміністратором до фірми, яка займалася побутовою технікою. То був Всесоюзний НДІ побутових приладів. Але як ми тоді жартували, як не розробляй побутові прилади, – все одно виходить автомат чи гармата. До речі, цей інститут зараз має назву Оборонпром. Просто поміняли вивіску. І в цьому інституті побутових приладів я був у лабораторії розробки холодильників надглибокого холоду (типова побутова техніка). І там треба було розраховувати найскладніші фізико-хімічні властивості різних сумішей фреонів. Математики будували надскладні моделі, а я їх програмував. Тоді я почав працювати на більш-менш симпатичних комп’ютерах із дисплеями. Виникла можливість творчої праці. На жаль, з того часу робіт не залишилося. Але тоді ж, у середині 80-х, я почув про множину Мандельброта, яку я й запрограмував. Ну, я зробив «мікроскоп Мандельброта», за допомогою якого можна було б занурюватися в будь-яку точку цієї Множини. Нещодавно я прочитав, що на Заході приблизно в цей час з’явилися аналогічні програми. Мені сподобалося. Це була моя перша комп’ютерна творчість. Серйозніше – а це був уже кінець 80-х – у мене з’явився РС/XT, я почав створювати графічні роботи та комп’ютерні одночасно. Тобто я займався медіа-артом і кібернетичним мистецтвом. «Два в одному».

– Із другим ти не так уже й запізнився, оскільки перші експерименти комп’ютерного мистецтва на Заході з’явилися наприкінці 60-х та у 70-ті роки. Фактично, ви йшли нога в ногу.

— Ну так. «Нога в ногу» мені подобається, добре звучить. Мені тоді було цікаво експериментувати. Цифрових фотоапаратів ще не було. Але я фотографував, і це мені подобалося. Батько мені подарував «ФЕД-Мікрон», чудовий фотоапарат на 72 кадри. Мені вже тоді здавалося, що просто друкувати фотографії не зовсім цікаво. І я почав друкувати зі змінами під час друку. Водив під збільшувачем фотопапір, застосовував фільтри… Тобто фактично без Photosohop’у я робив те саме, але вручну. З комп’ютером було ще цікавіше працювати. У мене були фотографії, які можна було б обробити, але сканерів ще не було. Я почав так робити. Брав якісь фотографії з інтернету, використовував їх як полотно та виходили цілком оригінальні роботи. Наприклад, «Кармен», яка здобула диплом Міжнародної трієнале «Єврографік». Фактично це були роботи, які генерувалися з доступного на той час матеріалу. Приблизно тоді мені вдалося купити кольоровий принтер, яких на той час було дуже мало. Це був матричний принтер, але зі стрічками різних кольорів.

– Що мається на увазі під медіа-арт? Це синтез відео, фото, графіки?

– Синтез. Але я навіть сказав би, що це інші методи створення зображення. Свою першу персональну виставку 1998 року я назвав «Метаграфії. Вступ». Тоді я вже визначив собі, що таке метаграфія.

– Ти мене випередив. Я тільки хотів спитати про сенс цього терміна.

– У червні 2001 року в журналі «EPhoto» було надруковано моє велике портфоліо та текст, у якому я визначав, що таке метаграфія. Це черговий технологічний ступінь, де фотографія є одним із кроків для отримання потрібного результату. За аналогією з метафізикою («те, що після фізики»), метаграфія – це наступний технологічний крок за фотографією.

– Це суто комп’ютерні обробки, чи?..

– Комп’ютерні, але іноді доводиться й малювати руками. Це досить складний процес. Можна навіть сказати, що в певному сенсі це різновид медитації під час роботи за комп’ютером.

– Напрошується аналогія із сюрреалістичним автоматичним письмом.

– Досвіди з автоматичним письмом у мене також були. Я ніколи не змішував свідомість і творчість.

– Детальніше, будь ласка.

– Чим відрізняється художник від дизайнера? У дизайнера все сформульовано, він веде свідомістю, робить усе точно до міліметра. У художника все навпаки. Чим менше ти обмірковуєш, тим кращий результат. Зрозуміло, я не беру до уваги реалізм чи гіперреалізм. Тут треба все ретельно продумати. Автоматичне письмо – це власне зв’язок із колективним несвідомим.

– Певно, у метаграфії може бути перетин з іншими художниками. Але «светолепие» – це ж чисто твій винахід?

– Це найчистіша фотографія, бо там немає жодної додаткової обробки. Просто я «доліплюю». Якщо фотографія – це світлопис, то тут – ліплення світлом. Я рухаю камерою та «виліплюю» зображення.

– Бачив процес створення. І ти одразу показав результат. Здається, ти все це робив телефоном.

– Так, чим простіше техніка, тим може бути кращим результат. «Светолепие» – це по суті фотоімпресіонізм.

– Або можна сказати, що це фотоскульптура. Також припустимо, що «светолепие» знаходиться в тому ж ряду, що і рейограма – фотографія, зроблена без фотоапарата – Мана Рея.

– Так, це співвідноситься з подібними експериментами. Я розвиваю такий напрямок. Напевно, це також можна назвати різновидом автоматичного листа.

– Тепер про літературу. Звідки це все прийшло? Чи все у комплексі?

– Років у 14–15 почав писати пісні під гітару. Тож захоплення музикою та поезією розвивалися паралельно.

– Ми здебільшого говорили про 90-ті роки. Ходімо далі хронологічно. Як усе розвивалося?

– Я не вважаю, що творчість мені повністю належить. Йде творчий потік, і не має значення, чи будуть опубліковані роботи і вірші. Для мене завершення роботи – це факт завершення чергового етапу. Праця завершена? Вже добре. Головне, що я відчуваю задоволення. Це головніше за публікацію чи виставку. У мене багато робіт, які просто живуть.

– Тоді уточнимо: що таке творчий процес?

– Творчий процес – це відображення. Удосконалюється тільки його техніка, або з’являється нова, причому це мені зовсім не заважає займатися традиційною фотографією. Вони існують окремо та не заважають один одному.

– Крім метаграфії та «светолепия» ти ж займаєшся і традиційною фотографією?

– Звичайно. Колись у Будинку художника я мав велику виставку.

– І в галереї «Дім Миколи» теж, я був на ній. Розвинемо тему. Ти залишаєш знімок у початковому вигляді, нічого не змінюючи? Чи робиш постобробку?

– Я ніколи нічого не змінюю. Якщо це фотографія – там жодних викривлень не може бути. Я повністю відображаю так, як побачив. Працюю як усі нормальні фотографи.

– А домініканська серія? Там також обробки не було?

– Ні. Щоб переконатися в цьому, потрібно побувати в Домінікані. Там чисте, прозоре повітря, насичені яскраві тропічні кольори. Хіба що небо, можливо, я трохи підвищував контрастність, щоб підкреслити образ. Але тільки це, обробки, що викривлює, не було.

– Тобто у фотографії ти традиціоналіст? А як це поєднується з твоїми художніми, літературними інтересами? Вони існують самі собою, чи все це єдине ціле?

– Для мене світ багатогранний. Тому і відображення його має бути багатогранним. Кожен прояв мистецтва – образотворче мистецтво, музика, література – це площина. Щоб створити цілісне, багатогранне, об’ємне відображення, потрібно зібрати їх разом.

Світлини з архіву Володимира Харченка (роботи різних років), Сергія Мазураша (портрет)