У Київському національному театрі оперети прем’єра – преславний мюзикл «Чикаго» у режисерській версії Богдана Струтинського.
Стіни театру прикрашені маскаронами – трагічна Мельпомена та життєрадісна Талія, дві сестри-музи, дві сторони життя. Важко знайти кращі символи для нашого сьогодення, у якому сльози й сміх, відчай і надія перемішані. Ми йдемо на прем’єру мюзиклу не тому, що війна «десь там» (репетиції «Чикаго», до речі, почалися 21 вересня 2023-го, після масованого ракетного обстрілу), а тому, що завтра може не бути, а сьогодні, на зло ворогу, – свято.
«Чикаго» – справжнє театральне свято, діамант навіть у такому сильному репертуарі, який в останні роки створила Київська оперета, що не боїться експериментів. Морін Даллас Воткінс – судова репортерка у «Chicago Tribune», а пізніше письменниця, драматургиня, сценаристка – написала п’єсу «Чикаго» 1926 року. Матеріал для неї дали дві реальні судові справи: Белви Гертнер (співачки кабаре, яка застрелила свого коханця в автомобілі) та Б’юли Еннан (бухгалтерки, яка теж застрелила коханця, але в подружній спальні).
Обидві жінки стверджували, що вони були чисті, доки їх не зіпсували чоловіки та алкоголь, і присяжні з ними погодилися, визнавши невинність убивць. Б’юла у п’єсі Воткінс стала прототипом Роксі Харт, а Белва (Велма Келлі) залишалася в її тіні аж до пізніх адаптацій, де обом гарячим штучкам знайшлося достойне місце. Крученого адвоката Вільяма-Біллі Флінна драматургиня «зліпила» з двох реальних адвокатів. Створюючи п’єсу, вона акцентувала на найгірших проявах судової системи та суспільства взагалі: інтригах, корупції, продажності, на тому, що «полуничка» найкраще заходила публіці.
На Бродвеї мюзикл «Чикаго» вийшов 1975 року (сценарій Фреда Ебба і Боба Фосса, музика Джона Кандера), у кіно – 2002-го (режисер Роб Маршал). Власне, з оскароносною стрічкою із крутими зірками (Зета-Джонс, Зеллвегер, Гір) доводиться тепер конкурувати театральній постановці, й це дуже нелегко.
Але ось візьмемо виступ Біллі Флінна та Роксі Харт на пресконференції перед репортерами. Роксі перетворюється на маріонетку, якою досвідчений адвокат керує, навіть відповідає за неї на питання. Річард Гір і Рене Зеллвегер розіграли цю сцену майстерно, – але в кіно, де можна скільки завгодно дублювати й монтувати. На сцені, на одному диханні, у швидкому темпі – це надскладно, й усі оплески заслужені.
Оплесків на прем’єрі взагалі було дуже багато. Така постановка має бути або розкішною, або не варто за неї братися, – і вийшло розкішно, візуально «дорого-багато», з вигадливими костюмами (Анна Шкрогаль), складними трюками, світловими ефектами, екранами з відео, мобільними декораціями, де головні образи – сходи, трибуна, тюремні ґрати (сценограф Олександр Білозуб).
За формою «Чикаго» є низкою блискучих «номерів»: соло, дуетів, виступів хору і кордебалету (до речі, подяка Яні Іваницькій та Сергію Дідку за гарно перекладені хіти). Професійний рівень артистів Київської оперети надвисокий, вони уміють все, співають і танцюють однаково майстерно, хоч у польоті, хоч догори дриґом. І Роксі Харт (Олена Урванцова), і Велма Келлі (Софія Павліченко), і Біллі Флінн (Валентин Котенко, Олексій Кириллов) і всі інші артисти – це вищий ґатунок, рівень найкращих світових сцен. Квитків немає вже навіть на червень.
Але за багатством музики й драматургії, за ритмами золотих хітів, за усім цим божевільним джазом не варто забувати про головну думку, що хотіла донести Морін Даллас Воткінс: суд має бути чесним, адвокат має думати не тільки про гроші, преса не повинна возвеличувати злочинців на втіху публіки. Сама Воткінс вважала, що Гертнер і Еннан були виправдані несправедливо, і наприкінці життя, знаючи, якою успішною є її п’єса, бідкалася, що зробила злочин привабливим.
Текст: Марина Полякова
Світлини: Київський національний театр оперети
