У Київській опереті відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «The Ball / Бал» Маттео Сп’яцці.
Можливо, навіть краще (хай не прозвучить це блюзнірством), що спектакль дійшов до глядача тільки зараз. Від 25 лютого, коли мала відбутися прем’єра, до 24 листопада, коли вона нарешті сталася, пройшло дев’ять місяців війни. І те, що ми бачимо на сцені, з ностальгічної ретроспективи перетворилося на живу гарячу тканину історії. Цупку тканину, у якій ми зараз відчайдушно борсаємося, бо довге-довге XX сторіччя все ніяк не випускає зі своїх пазурів.
Італійський режисер Маттео Сп’яцці за участі італійської ж балетмейстерки Каті Тубіні разом із колективом Оперети створили виставу у синтетичному жанрі: жива музика, спів і фонограма, танець, пластика, пантоміма, кілька слів…
Маттео розповів про своє, рідне – про історію Італії від початку XX століття до 80-х, від турнюрів і капелюшків до дискобару, від Першої світової до ситих років, які можна вважати доволі комфортними у порівнянні з іншими декадами. Італійські реалії нам зрозумілі, вони вплетені в загальноєвропейську історію. Але все ж таки тим, хто «не в матеріалі», варто підчитати про дуче, Рух спротиву, екстремізм 1970-х, «Червоні бригади» з їхнім пролетарським правосуддям і таке інше, адже це історикоцентрична вистава.
У «Балі» немає головних героїв і стрункого сюжету із зав’язкою-кульмінацією-розв’язкою. Його можна порівняти з велетенською центрифугою, в якій крутяться маленькі людські фігурки. Фліртують, закохуються, танцюють, сміються, плачуть, прощаються, ховають, вбивають… і знову закохуються, танцюють, сміються, підфарбовують губи, п’ють коктейлі. Колесо сансари не зупиняється ні на мить, воно то стає чорним від крові, то світиться різноколірними вогниками під «Mambo Italiano».
Маттео Сп’яцці розповів про свою Італію, а ми бачимо наше. Коли жінка у капелюшку читає листа і плаче, ми відчуваємо шкірою, що вона там прочитала. Коли до розвеселого ресторанчика входять чоловіки в чорних одностроях, ми знаємо, що далі буде біда. Коли молоді, сильні, прекрасні люди перетворюються на непорушні тіла, ми згадуємо тільки-но прочитані новини.
У день прем’єри Оперета прощалася з 26-річним артистом балету Вадимом Хлуп’янцем, який загинув під Бахмутом. Цей красень вже ніколи не вийде на сцену… Неможливо – навіть посеред балу – не завдаватися питанням, нащо людству були дані випробування останнього століття, чи є якась надія на краще.
Але окрім питань без відповідей (які крутяться в голові затурканого глядача) у «Балі» є прекрасна музика, гарячі танці, вишукана пластика, ґеґи, кілька перемін костюмів, м’яка режисерська іронія, яскраві персонажі та природна італійська вітальність, що зігріває наші темні часи.
Текст: Марина Полякова
Світлини: Київський національний академічний театр оперети
