Початок цього есею виглядає чи то детективом, чи то анекдотом. Якщо він і є насправді кумедною історією, то це сміх крізь сльози. 24 вересня я взяла участь у престурі з нагоди відкриття виставки Пʼєра Алешинського (у деяких джерелах Алечинський) «Alechinsky, pinceau voyageur» («Алешинський, мандрівний пензлик») на віллі Емпейн. Про віллу я вже розповідала читачам «In Kyiv». Кожного разу я думаю, що кураторам та команді Boghossian Foundation, якому належить вілла, не вдасться більше мене здивувати. І вуаля – вони знову це зробили! Роботи розташовані з абсолютно чітким розумінням естетики стилю ар-деко, у якому швейцарський архітектор Мішель Полак спроєктував віллу у 1934 році.

Я почала працювати над звітом про виставку і в різних джерелах знайшла інформацію про батьків Алешинського – євреїв, вихідців із Росії. У мене був вже досвід спілкування з місцевими навколокультурними знавцями, які наполегливо називали Марка Шагала та Казимира Малевича росіянами, тому мені було цікаво, з якої саме частини Росії вийшли батьки Алешинського. Виявилося – з Одеси. І то тільки батько. Мати художника була бельгійкою з Валлонії. Вони обидва, знову ж таки, якщо вірити джерелам, працювали лікарями. Зустрілися у Брюсселі, де 1927 року народився Пʼєр Алешинський. У Брюсселі він почав вивчати мистецтво, коли вступив до Національного коледжу візуальних мистецтв Ла Камбре. Цікаво, що вілла Емпейн, де зараз проходить його виставка, знаходиться саме у районі Ла Камбре. До того ж коледж, у якому навчався Алешинський, зафундував Анрі ван де Вельде, який разом із Віктором Орта вважається засновником стилю ар-нуво, з якого виріс стиль ар-деко, в якому збудована вілла Емпейн, в якій проходить виставка Алешинського. Такий собі дім, який збудував Джек, тобто Мішель Полак.

Зараз ми з вами зробимо так. Я почну розказувати про актуальну виставку, потім і ви зрозумієте навіщо, занурюся в історію стилів ар-нуво, ар-деко і наприкінці повернуся до виставки.

Чому експозицію назвали «Мандрівний пензлик»? Алешинський багато подорожував. Я зараз не говорю про поїздки Європою – а він об’їхав Австрію, Францію, був у Лондоні, де у галереї «Тейт» відбулася його виставка, та Венеції, де у 1960 році взяв участь у Міжнародній бієнале. Це навіть за подорожі не вважалося. Алешинській їздив Америкою, знову ж таки з експозиціями. А восени 1955 року, після роботи кореспондентом для японського журналу «Bokubi» (перекладається як «Краса чорнил»), він залишив Францію та поїхав на два місяці до Японії, де зняв стрічку «Японська каліграфія». У 1988 році Алешинський здійснив наступну поїздку, на цей раз до Китаю. Між цими поїздками художник розвивав свою техніку, практично відмовившись від олії. Він покривав акриловими фарбами папір, який лежав на підлозі, а потім малював поверх акрилу чорнилами.

Монах продовжує своє навчання як учень.

Кожного дня, він, як учень, здобуває знання та стає майстром.

Він виходить за межі часу, забуває про себе та зовнішній світ.

Це рядки з вірша, який я буду цитувати й далі у своєму перекладі. З вірша Пʼєра Алешинського, присвяченого японській каліграфії. Але я пишу не стільки про нього, скільки про його виставку. Я бачу причини її успіху саме у звʼязку художника зі східним мистецтвом.

У другій половині ХІХ століття зміцнилися відносини з Японією: у 1853 році була підписана низка офіційних паперів про торгівлю із цією країною, завдяки чому у Старому і Новому світах дізналися про японське мистецтво. Воно, особливо японська гравюра, оновило європейське мистецтво як у загальному сприйнятті дійсності, увазі до буденності, так і у суто технічних деталях. Наприклад, європейські художники перейняли зміщення композиції із центру до краю, характерне для японських гравюр. Новаторське для європейців мистецтво Японії привернуло увагу новаторських на той час європейських митців, якими були імпресіоністи або архітектори, що працювали у стилі ар-нуво. «Моє життя все більше і більше подібне до життя японських художників», – писав Вінсент ван Гог своєму брату Тео у 1887 році. Йому він адресував і ці рядки: «Моя студія виглядає цілком стерпно, переважно тому, що я прикріпив на стіну кілька японських гравюр, які я вважаю дуже кумедними. Ти знаєш, ці маленькі жіночі фігури в саду або на березі, вершники, квіти, скорчені колючі гілки». Подивіться, будь ласка, на картину Вінсента ван Гога «Білий сад» 1888 року та порівняйте її, наприклад, з роботою Утаґави Хіросіґе «Квітучий сливовий сад у Камейдо» 1857-го.

Японія – це країна, яка читається як відкрита книга.

Завдяки пензлику кожен магазин стає видовищем.

Вулиця – це словник образів.

Вивіски, прапори, побут – місто красується мовою.

Я наведу ще один із прикладів впливу Японії на розвиток модернових стилів у Європі. Самюель Зігфрід Бінг народився у Гамбурзі в родині торговців. Він цінував кераміку і скло, тому що його сімʼя також володіла майстернями з їхнього виробництва. Те, що родинна компанія торгувала з японськими фірмами, употужнило його знання та зацікавленість у мистецтві. Додам, що з часом син Бінга займеться ювелірними прикрасами у стилі ар-нуво. Бінг завітав до Японії та Китаю і вирішив зосередитися на них. Він як купував місцеві витвори мистецтва і привозив їх до Європи, так і займався просвітницькою діяльністю. У 1980 році в паризькій школі мистецтв він показав 725 гравюр та 428 книг японських майстрів. Спровоковані ним зміни адаптували європейське мистецтво до смаків японських колекціонерів, яким Бінг продавав роботи європейських художників. Так, про свій профіт він не забував. У 1895 році в Парижі Бінг відкрив галерею «Дім Нового мистецтва». Її інтер’єри оформив архітектор, про якого я писала вище, – Анрі ван де Вельд. Тут я ще раз напишу про технічний трюк, якому японці навчили європейців, – зміщення центру композиції у бік. Вони навчили йому не тільки художників, а й архітекторів. Ар-нуво став майже першим стилем, в якому культивувалась та підкреслювалася асиметрія.

У домі, що символізує природу у цілому,

Перед каліграфією стоять квіти.

Їх присутність – це постійний урок смирення.

Ар-деко, стиль, у якому спроєктована вілла Емпейн, народився з ар-нуво, в ньому присутні також риси конструктивізму (наприклад, геометричність), футуризму і кубізму. Він спокійніший, більш розсудливий та збалансований. За настроєм він ще більше наблизився до свого першоджерела – мистецтва Японії. Саме у цьому наближенні я бачу причини вдалого вибору робіт Пʼєра Алешинського для експозиції саме у стінах вілли Емпейн.

Виставка перетворилася на дорожній щоденник, звіт про здійснені подорожі. Подорожі у просторі, переважно Японією та Китаєм. Подорожі часом – на виставці експонуються чорнильні малюнки, гравюри, літографії, порцеляна, ткані витвори, емаль, зроблені з 1947 по 2024 рік. Так, Алешинський і зараз потужно працює, інтерпретуючи техніки, яким він навчився під час своїх подорожей до Японії та Китаю.

Друк, який працює з неживими символами, міг вбити каліграфію,

Але машина не залишила руку бездіяльною;

Каліграф продовжує писати як художник.

Текст і світлини: Ірина Белан