Від розпливчастого узагальнення «українці» до конкретики – в Копенгагені пройшла виставка про «до» і «тепер». Журналістка, дослідниця візуальності Ірина Белан, співкураторка виставки, розповідає читачам Іншого Києва про подію.
We never know how high we are
Till we are called to rise;
And then, if we are true to plan,
Our statures touch the skies –
The Heroism we recite
Would be a daily thing,
Did not ourselves the Cubits warp
For fear to be a King.
Цей вірш було написано у 1870 році. Що таке бути жінкою-поетом у середині XIX століття в Америці, коли право брати участь у виборах жінки отримають тільки через п’ятдесят років? Це – мати очі на пів обличчя та писати у стіл, іноді додаючи вірші у листи до друзів. Така була Емілі Дікінсон. Моя героїня. Вона точно знала, про що писала. Від того, щоб стати героями, нас відділяє лише один крок. Точніше, один ривок тіла, щоб встати з колін на ноги.
Його зробили наші герої – дизайнерка інтер’єрів Ксенія Латій, художниця Маріко Гельман, дизайнер одягу, засновник та артдиректор IDoL Серж Смолін, а також архітектурна та дизайн-студія YOD Group. Вони – герої виставки Before/Now, яка пройшла у центрі Копенгагена у рамках офіційної програми фестивалю 3 Days of Design. Її прем’єра – у галереї данського художника Марко Еварісті SeMe, що розташована у центрі данської столиці на площі Королей, і ця назва у контексті виставки звучить дуже символічно.
Спочатку виставку планували назвати Before/After. Але українське «потім» ще не прийшло. Сумнівів немає, що воно буде: яскравим, розумним та глибоким. Але це буде потім. Мета виставки – чисте фіксування нашого «зараз», нашого повсякдення, і того, як успішно в ньому працюють наші дизайнери, архітектори та художники. На виставці експонувалися довоєнні та воєнні фото. Але вона не планувалась як документальна, адже документальна фотографія – окреме мистецтво.
Виставка стала оприлюдненням суворих доказів змін, які принесла з собою війна. Так, вона перетворилась на експозицію речових доказів, немовби під час судового процесу. До них додали весільну сукню, розроблену Сержем Смоліним та зроблену його руками й руками його майстрів, тих, хто зараз виготовляє камуфляжні сітки для захисту українських вояків і техніки. А ще показали кераміку, розписану Маріко Гельман, яка впродовж трьох днів фестивалю створювала роботу Nightmare на простирадлі, котре привіз її сліпий дядько зі свого дома в Ірпені.
Європейці дезорієнтовані узагальненням «українці». Виставка Before/Now дала їм можливість прожити чотири реальні історії чотирьох українських героїв.
Даже приємно було працювати зі співкуратором з данської сторони Джаспером Крінгом. Організована виставка за підтримки Посольства України у Королівстві Данія (Копенгаген).
