Цей світлий і гостинний мистецький простір у старому дворі на Пушкінській з’явився кілька років тому (тобто на живій пам’яті), тепер вже здається, що він був тут завжди, і незрозуміло, як так було, коли його не було. Проте коли ми готувалися до цієї розмови, виявилося, що це перша велика розповідь про «Білий Світ» та його засновників, що в нас брак інформації і ми майже нічого не знаємо про Тамару і Олександра Яновичей, і що треба починати з самого початку.
Отже розкажіть про себе: яким було ваше життя до «Білого Світу», як з’явилася ідея відкрити галерею, і чому саме «Білий Світ» (чому така назва)?
Олександр: Здається, що розмови про нас цікаві насамперед саме нам, навіщо ж займати собою (чийсь) чаc? Втім, багато чого було до «Білого Світу». Я це називаю «моє революційне минуле». Ще й не одне… Флотська служба, різні навчання, юридичні та бізнесові практики.
Тамара (насправді Тома) була вірною та надійною супутницею, іноді Музою та подругою, іноді «трясла, як грушу», але і я не відставав. Мабуть, ми таки створили один одного саме такими, як ви нас бачили. Як змогли (посміхається).
Ідея галереї з’явилась від майстерні Олександра, де стало надто людно й тісно. Назва – поєднання «білого» стилю тієї самої майстерні з різними витребеньками щодо Світла, Всесвіту, tabula rasa etc.
Тамара: Я іноді думаю: а якими шляхами і з яких причин ми прийшли саме у цю точку нашого життя, у світ мицтецтва, у галерею «Білий Світ», якщо попередні 40 з гаком років не мали до цього жодного відношення? Тобто, зовсім ніякого! Мене мій висновок задовольняє: на кожному проміжку свого життя ми намагались бути відповідними, або адекватними часу, а головне – власним потребам. І я маю на увазі не високі духовні матерії, а насамперед те, що до будь-якої великої чи малої справи ми підходили з засученими рукавами.
У попередньому житті ми служили на Крайній півночі у військово-морському флоті, працювали у дитячій лікарні, народжували та виховували дітей, навчались юриспруденціїї та мікробіології, створювали власний бізнес. Поки що нічого, пов’язаного з мистецтвом, якщо не брати до уваги різьблення по дереву, заняття печворком, вишивкою та іншим рукоділлям (посміхається).
А потім стало якось тісно і задушливо у звичайному затишному і рідному житті. Необхідність виживати, у буквальному сенсі цього поняття, відійшла, а натомість з’явились інші запити та виклики самим собі.
Сашко почав малювати, робіт ставало дедалі більше, так з’явилась майстерня, наповнена не стільки власними роботами, як картинами улюблених художників. А коли колекція наблизилась до 100 полотен – виникла ідея створення галереї. «Білий Світ» задумувався, як місце для спілкування однодумців. Назва галереї – це насамперед наше відношення до життя, відкритість та готовність до сприйняття нового.
Як ви уявляли собі галерейну справу в Києві на початку цього шляху, і як уявляєте зараз?
Олександр: «Галерейна справа»? Схоже на назву учбового курсу… Щось дуже теоретичне, складне до осягнення. Я про це не думав взагалі. Просто йшов, робив що мені було цікаво, спілкувався з митцями, гарно проводив час, збирав мистецтво…
Зараз маю деякий досвід, обізнаність, але як і раніше роблю не те, що правильно та/або корисно, а те, що мені цікаво…
Тамара: З самого початку ми замислювали створити саме центр сучасного мистецтва, де могли б поєднуватись та взаємодіяти різні напрямки та жанри мистецтва. Протягом першого року існування галереї у нас працювала дитяча та доросла кіношкола, курси мультиплікації, студія звукоімітації, було організовано проект «На порозі весни», проведено два великих пленери, кожні три тижні відкривалась нова виставка. Щоб залучити молодь, ми створили свій власний новий продукт «Український неформальний арт-батл», який проходив три роки поспіль. Ми дуже пишаємось цим проектом, адже завдяки йому з галереєю співпрацювали сотні молодих художників з усієї України.
Коли я вперше потрапила до «Білого Світу», тут був відкритий конкурс молодих художників, – Олександр обирав кілька робіт з великої кількості учасників і влаштовував щось на зразок аукціону. І мені тоді здалося, що ось перша з відомих мені галерей, яка знайшла слушний хід і збирає художню молодь, майбутнє творче угрупування навколо галереї, – тобто таке собі «своє коло», і водночас зовсім нова молода генерація. Як ви тепер уявляєте собі це «своє коло»? Чи є у «Білого Світу» щось на кшалт свідомої політики в цій галузі (вибрана концепція, вибрані автори, якесь свідоме уособлення серед інших київських галерей?)
Олександр: Молодь – то обнадійливо, – я сам молодий художник (посміхається)… Але цікаві зараз майстри… Це їхній час. Майстри часто-густо молодші за молодь. Але (соррі за банальність) майбутнє безумовно за молоддю. Саме тому Арт-баттли від «Білого Світу». Їх було вже три: ПУНАБ, ДУНАБ та ТУНАБ… Тобто Перший, Другий та Третій неформальні українські арт-баттли. Один кращий за інші… Наша жартівлива мрія – провести колись СЧ УНАБ – Сорок Четвертий конкурс. До речі, тоді наші перші переможці вже точно будуть справжнісінькими Майстрами – Найкращими художниками країни.
А зараз наше коло – талановиті та небайдужі, ті, хто може й хоче творити Мистецтво.
Тамара: Власне, ми з самого початку були спрямовані на пошук та розвиток талановитої молоді. Одним з перших наших проектів був «Монтаж». Тоді у щойно відкритій галереї вісім молодих митців-однодумців протягом двох тижнів жили та створювали інсталяції, і весь цей процес транслювався он-лайн на нашій сторінці у ФБ. Відтоді ніхто з цих молодих людей не загубився, ми співпрацюємо, а у трьох з них були персональні виставки у «Білому Світі».
На початку шляху ми не знали, як потрібно робити правильно, а робили так, як вважали за найкраще, дуже щиро, з повною самовіддачею. Створена саме тоді атмосфера і зараз відчувається у нашій галереї.
Трохи набравшись досвіду, почали запускати ще більш масштабні проекти: Міжнародну трієнале малих форм графіки, Всеукраїнську бієнале левкасу. Потрібно сказати, що всі ці проекти досить ресурсозатратні: час, енергія, люди, фінанси, тож, я вважаю, у поєднанні з виставковою діяльністтю галерея тримає гарний темп.
Головне – нам подобається те, що ми робимо, а судячи з кількості друзів та відвідувачів галереї, це подобається і іншим людям. Графік виставок розписано більше, як на рік уперед. Ми відкриті для спілкування, для нових проектів, але згодні стартувати лише на дійсно цікаві та свіжі пропозиції.
І наостаннє – традиційно питають про мрії і творчі плани, але ви вже про це майже розповіли! Отже нетрадиційне питання: чи є щось таке, що вам конче не подобається в сучасному мистецтві (в сучасному стані галерейної справи)? Щось таке, чого ви ні в якому випадку не стали би робити (виставляти)? (Це таке завуальоване питання про «проблеми».)
Тамара: Ми багато подорожуємо і обов’язково відвідуємо музеї сучасного мистецтва. Спочатку я намагалась осмислити все побачене, розкласти по поличкам. Але згодом прийняла для себе аксіому: сучасне мистецтво існує, воно може бути талановитим, або бездарним, може подобатись або викликати повне несприйняття. Так було завжди, у всі часи.
Проблема номер один – пошук нової ідеї. Це надзвичайно складно, часто повну нісенітницю подають, як щось дуже нове та концептуальне. Це дратує.
Галерейні проблеми насамперед пов’язані з тим, що всі ми маємо рахувати гроші: галерейники, митці, покупці. Це питання виживання, як тільки ми подолаємо цей етап – українське сучасне мистецтво, і галерейна справа зокрема, розквітнуть буйним цвітом, до цього є багато передпосилок: великий творчий потенціал наших митців, зацікавлення українським мистецтвом у світі, готовність пропонувати якісний мистецький товар.
Чого б ми не стали робити? Ми не хочемо скочуватися до банальних непрофесійних виставок та проектів «за гроші». Ми цінуємо нашу репутацію та нішу, яку зараз займаємо сере українських галерей, тому робитимемо тільки те, що дійсно має вагу у мистецтві та у суспільстві.
Олександр: Якщо дуже стисло – брак смаку та вільних коштів.
А далі? Величезні розриви між бажанням та можливостями, попитом (взагалі-то майже неіснуючого) ринку мистецтва та пропозиціями, нерозуміння співвідношення мистецтва та культури, очікування неможливого – швидкої прибутковості інвестицій у Мистецтво.
