Модерна графіка Левицького, фантастичні коні Кришовського,  кольорові плями Малишка та «кахлі» кульковою ручкою – Марина Полякова рекомендує найцікавіші київські виставки першого тижня 2020-го.

Аукціонний дім «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Леопольд Левицький отримав європейську художню освіту у Кракові, працював в Парижі, а з повоєнних років жив у Львові. Оригінальний графік, з яскравим індивідуальним стилем, він був надзвичайно плідним і залишив великий спадок. «Дукат» демонструє графіку Левицького 1930-х — початку 1970-х років, яка зберігається у приватних колекціях: офорти, лінорити, монотипії, літографії. Роботи Леопольда Левицького – це міцна настоянка з високого професіоналізму, віртуозної простоти та світлого гумору. В центрі уваги художника завжди стоїть людина: міські інтелігенти, гуцули, діти, які колядують на свята, селянки, що пораються біля худоби, музиканти… Для автора важлива їх психологія, їх буденне життя, їх відносини. Зараз важно зрозуміти, як, за що Левицький міг бути записаний до лав нонконформістів, але він там був – вишуканий український модерніст.

ЦСМ «Білий Світ» (вул. Пушкінська, 21 а)

Влад Кришовський, фантаст від образотворчого мистецтва, продовжує вигадувати світи. Разом із ним ми вже подорожували на планету спортсменів Boca Juniors, а зараз полетимо до всесвіту Boston Dynamics. До того ж він бере з собою в довгий політ дружину, Олександру Кришовську, яка створила експериментальні скульптури, – разом веселіше, і веселих витівок тут дійсно немало. Хто живе у далекому всесвіті? Невже гуїгнгнми? Можливо, мрії Гулівера здійснилися, і він зустрівся зі своїми добрими друзями, розумними конями? Дуже схоже на те… Хоча ні, різниця все ж таки є! Ми не знаємо, чи схиляються коні Кришовського до філософії, чи складають вірші, але спортивним змаганням вони віддаються з усією силою своїх тренованих м’язів. Все їх життя – біг, воля, вітер. А на переможця чекає перше місце на п’єдесталі, лаврова гілочка та смачний овес, чи що вони там їдять, мешканці далеких планет.

Я Галерея (вул. Хорива, 49 в)

У Середньовіччі довго точилася палка суперечка про природу кольору. Одні церковники стверджували, що колір – це світло, а значить, проява Бога, а інші заперечували, що колір, фарба – низька матерія, омана, пастка для божественного проміння. Так вони ні до чого й не договорилися, але питання все ж таки цікаве. Для Миколи Малишка, поважного українського скульптора та живописця, здається, вірною буде перша концепція. Він знає про колір все, експериментує з ним роками, і через нього пізнає світ. Кольорові плями Малишка зіштовхуються на поверхні картини, продукуючи нові змісти. Вони пульсують, звучать, сперечаються на контрастах, або ж синхронізуються у тонких сполученнях. Тут колір є істотою з певною фізичною природою, з ним можна розмовляти, ставити питання та отримувати відповіді.

Карась Галерея (Андріївський узв., 22 а)

Проєкт «А4, кулькова ручка» відкрився вже в чотирнадцятий раз. Стіни галереї знов немовби вкрили дорогоцінні кахлі – сотні аркушів А4, щільно розвішані, переливаються у променях світла. Ці скарби створені  тими кульковими ручками, які ми вже навіть перестали заправляти новими стрижнями, просто викидаємо. В Карася цей брухт цивілізації реабілітований, а чорні-сині-червоні плями та лінії стали мистецтвом. Основної теми проєкт не має, авторські роботи відбираються за критеріями оригінальності, так що кожен художник вільний сказати те, що здається йому важливим. Пляшка зі склянкою, метелик, літак, дерево, кінь, літера, млин, портрет жінки, портрет Ґрети Тунберґ, портрет Шевченка – можна все.