Картезіанські сади Макова, затуркані містяни, космічне скло і обличчя, які хочеться витерти ганчіркою – Марина Полякова рекомендує найважливіші виставки Києва.
The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)
Творчість Павла Макова – це декартівська схильність до аналізу, до майже математичних побудувань, і одночасно до містифікацій, гри. А ще – складні відносини з часом, з минулим-сьогоденням-майбутнім (у Макова свій погляд на те, як співіснують ці категорії). На виставці «Безна» представлене особисте минуле Павла Макова як художника, та його сьогодні. Кураторки Марія Ланько і Лізавета Герман запропонували йому виставити рисунки та офорти 1980-х, до яких автор додав зовсім нові роботи. Візуальна діахронія дає можливість порівняти, як змінилася стилістика за ці роки, бо вона таки змінилася. Ранні роботи – маленькі фрагменти реальності, цільні сюжетики, які чимось захопили митця, і він переніс їх на аркуш. Нові роботи є конструктом, грою розуму, і саме за такі ігри ми любимо Макова. Він нібито бере ті фрагментики життя, які спостерігав і малював колись, і складає з них дивну реальність, яка здається надто умовною. Але пам’ятайте – у кожному багатоповерховому кубіку-будиночку на вікнах оселилися живі лапаті рослини, ми їх не бачимо, а вони є. Амбасадори саду, який протистоїть місту, культури, яка протистоїть цивілізації, хоч і росте в її лоні.
Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)
Ще одну високоякісну графіку на цьому тижні показують Крістіна Ярош і Анна Ходькова (майстерня EtchingRoom1). Вони працюють у техніці модульного офорта (на одному аркуші – кілька відбитків, плюс колаж, плюс графіка, плюс текст) і теж створюють особливу реальність, інколи схожу на світ Макова (сірі бетонні паркани, опори ліній електропередачі, люди-монади, напхані в коробочки), але не таку «математичну», зі значною часткою іронії: у деяких людей з натовпу є третє око на лобі, а в когось взагалі очей п’ять. Головні герої Ярош і Ходькової – індустріалізоване місто та його затуркані мешканці. Вони можуть бути смішними, агресивними, розгубленими, бігти кудись стадом, не розуміти, що коїться… і це завжди історії про нас.
Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 2)
Словацько-французький художник по склу Ян Зорічак справжній фантаст. Якби він писав романи, то в них би були глибини Космосу, світ зірок, небувалі рослини інших планет, будівлі, схожі на кристали, та наша Земля такою, якою бачать її космонавти, – неймовірної краси блакитна перлина на чорному оксамиті. Але Зорічак не літератор, а художник, його матеріалом стало скло, і все це, і багато іншого він може висловити у склі. На виставці – а вона перша в Києві, попри всесвітню відомість Зорічака, – ми побачимо 19 робіт, деякі з них виконані в авторській техніці з оптичного скла, яке використовується для приладів.
Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)
Взагалі-то Анна Кострицька працює в стилі абстрактного експресіонізму. Але її новий проект «Владна людина» вибивається, тому що не є повністю абстрактним. Ми бачимо якесь тло – чи то стіна, чи то драпіровка, – і на тлі бачимо людину. В неї може прочитуватися умовний одяг, чорне, біляве, каштанове волосся, а от обличчя немає. Ні, навіть не так. Воно є, і його занадто багато. Обличчя – дика мішанина мазків, пігментів, це горби, впадини, розщелини у густій фарбі. Хочеться взяти ганчірку й витерти фарбу, щоб оголити справжнє, нормальне обличчя, яке ховається під маскою здурілого блазня. Але художниця не рекомендує нічого оголювати, бо цей кольоровий скрик і є обличчям, на якому одночасно, за надто коротку для сприймання мить, відбилися всі емоції, всі думки: хороші, погані, добрі, злі.
Національний художній музей України (вул. М. Грушевського, 6)
1 лютого відбудеться офіційна передача меценатами графіки Федора Кричевського до колекції НХМУ. Меценати – це 27 людей зі спільноти випускників Києво-Могилянської бізнес-школи Alumni kmbs (групи РМВА-14, ЕМВА-27) та друзі. Вони викупили цілих 222 робити художника, і це небувалий випадок, бо у фондах музею, окрім живопису, зберігаються тільки 35 одиниць графіки Кричевського. Звісно, про цінність такого дару не варто й писати тут. Ми знаємо живопис Федора Кричевського, потужну, вільну манеру письма. Але графіка відкриває другий бік його таланту, дає змогу підгледіти за авторською кухнею, зрозуміти, з чого народжувався живопис. Виставку можна побачити впродовж двох тижнів.
