«Віддана» – з усього судячи, кіно нерівне, непослідовне і суперечне за амбіцією: воно передбачає витонченість і водночас розраховує на масовість. Отже опінії розбігаються: дехто порівнює кіномову режисерки Христини Сиволап з пізнім Жаном Жене (автором «Амелі»), а дехто – з «Бідною Настею». Ні, «Віддана» – не «Амелі», проте й авторка, що назвала себе Оленою Рубашевською теж вцілила «в молоко». Правий, звісно, Бондар, – ключові слова: Галіція, декорація, галюцінація. Але ж Бондар необ’єктивний…
(+) Остап Українець:
Короткий відгук: Фільм «Віддана» – перша нормальна відповідь на питання «Де ти з’їси ці лини».
Довгий відгук: Я чекав фільму «Віддана» передовсім як естетичного атракціону fin de siecle з гастрономічними нотками і нагоди побачити бодай імітацію Станіславова того періоду з дистанції ближчої, ніж на поштівках. Я це отримав. З такою лихвою, що це один із тих українських фільмів, які я справді хочу переглядати в майбутньому, коли призабуду. Вірніше, отримав не зовсім це, але залишився задоволеним і попри невтілені сподівання.
(-) Олена Рубашевська: «Віддана» – це досить прикрий старт українського кінороку і відвертий провал вітчизняного кінематографу. Яскрава, грамотна промокампанія фільму стала лакмусовим папірцем для настроїв аудиторії: люди чекали «Віддану». Жінки спрагли до якісного, чуттєвого мелодраматичного кіно. Але творці фільму вирішили, що смак глядачів можна задовольнити самою обгорткою; та в які б розкішні інтер’єри не поміщали недолугу історію, успішною від цього вона не стане. Флешбеками з минулого вигулькує у пам’яті серіал «Бідна Настя». Обнадійливими флеш-форвардами заманюють фільми «Маленькі жінки» та «Емма».
«Віддана» не просто повторює кліше жанру у найгірших його проявах, але й є монстром Франкенштейна, нездатним функціонувати як цілісний витвір мистецтва. Втім, загартованого українського глядача стрічка все одно нажахає набагато менше, ніж нажахав батьків хлопчика-втікача лист із Простоквашиного. Ми бачили і не таке.
(+) Лариса Денисенко: Це дуже гедоністичне кіно: тілесне, смакове, виготовлянкове, суконкове.
Якщо ви хотіли відчититати сенси, ту межу, де добро підсилює людину,а де-знезалежнює-ви цього не відчитаєте. Як не надто вловите характери головних героїнь. Метафоричність твору важко передати кіномовою, хоча, можливо це невловимо для мене, а можливо, й не головне.
Тут є чарівна нитка, її легко вхопити, ту саму, сріблясту, хапайте її, і вона проведе вас всіма чарунковими манівцями і ви відчуєте магічний післясмак з гірчинкою, що це скінчилося, але можна з тарталеткою, келихом вина читати прекрасний роман і фантазувати.
Це красиво. Відчуйте цю красу, це мереживо.
(?) Олександр Ройтбурд: посмотрел фильм «віддана» по роману Софії Андрухович «фелікс австрія»
роман лучше но фильм очень красивый. наверное самое европейское кино за всю историю укр кинематографа. и очень профессиональное.
НО – в зале было 10 человек! 10!
(!) Андрій Бондар: Фільм здебільшого знято в декораціях. Тому що жодних можливостей знімати його на реальних вулицях реального міста І-Ф (як і будь-якого іншого українського міста) просто не було. І це стало головною ознакою і фішкою фільму. Декорація, галюцинація, фантазія, ілюзія, обман – ось головні маркери, на яких будувався наратив «Відданої». Відхід від реалістичності та психологізму. Робота з притчево-казковою «витяжкою» з психологічного роману в історичних декораціях. Як «Фелікс Австрія» вигадка про історію, так і «Віддана» – вигадка про вигадку.
