Коли скінчився 2020-й, ми сподівалися, що найгірше позаду. Але культура знову несе втрати, 1 лютого пішов у засвіти театральний режисер Сергій Проскурня. Inший Київ зібрав слова прощання, пам’яті та вдячності від тих, хто особисто знав Сергія Владиславовича.
Режиссер Михаил Херсонский
Пишут, что умер Сергей Проскурня. Очень, очень жаль – человек он был витальный, полный сил и умел хорошенько встряхнуть вокруг себя пространство. Если Одесскому оперному есть что сказать сейчас – в том и его, Сергея, заслуга (не умаляя заслуг никакой последующей администрации, конечно). Я видел его в последний раз на выставке Савадова в НЙ пару лет назад (что, по нынешним времена, примерно в прошлой жизни), он рассказывал, как получал какие-то тогда фонды на кинодокументальное, и будущее рисовалось, конечно, не таким, как сегодня. Но вот. Светлой памяти.
Журналист Олег Константинов
Умер по-настоящему великий деятель украинской культуры – Сергей Проскурня. Это человек, который так всколыхнул болото одесской Оперы, что она, несмотря на серьезное и зачастую мерзкое сопротивление, сделала шаг вперед и вырвалась из летаргического сна. Творческий, умный… Прекрасный публицист, патриот. У меня не хватает эпитетов, чтобы передать многогранность этого человека. Мы как-то экспериментировали с видеоблогами, когда это еще не было мейнстримом, и он вылезал из редакционного шкафа, представляете! А еще Проскурня был очень добрым и отзывчивым. Прекрасным во всех смыслах. Он меня многому научил. Спасибо вам, Сергей. Я аплодирую и плачу. Покойтесь с миром!
Арт-критик, публицист, куратор Алиса Ложкина
Я не знаю, просто нет слов, правда. Каждый день уходят важные люди, и уже просто нет сил. Сергей Проскурня, ну как это вообще возможно? Светлая тебе память, Сережа. Я тебя навсегда запомню веселым и счастливым, таким, каким я видела тебя в последний раз, когда ты пришел на афтепати презентации моей книги, которая как раз совпала с твоим днем рождения. R.I.P.
Журналіст Микола Княжицький
Помер Сергій Проскурня… Я не вірю. Знайшов свій старий репортаж. … Розмова з Сергієм. 1990 чи 1991 рік. Сергій у репортажі згадує, що одна з перших вистав його театру-студії «Будьмо» називалася «Віримо, що не помремо». Сергій – невід’ємний чоловік у нашій культурі, нашій історії, нашому житті… Останнє листування з ним позавчора. Писав, що їсть вночі на кухні гороховий суп власного приготування і п’є за здоров’я… Якась дика пустка після цього повідомлення про його смерть, якийсь вакуум, який ніхто не заповнить…
Громадський діяч Олександр Ратушняк
Сьогодні помер Сергій Проскурня! Для мене він назавжди залишиться найавторитетнішою людиною українського фестивального руху – режисер перших фестивалів «Червона рута» і «Вивих»! Саме він став прототипом Мацапури, героя роману Юрія Андруховича «Рекреації», організатора Свята Воскресаючого Духу в Чортополі! Останнім масштабним проєктом Сергія Проскурні став наш фестиваль «КропFest». Я тоді дуже тішився, що у Кропивницькому можна зустріти просто на вулиці цю людину-легенду, і що саме він режисує наше свято! Дякую долі, що мав змогу тоді долучитися до того карнавалу, поспілкуватися з ним, сфотографуватися! Тепер він залишиться для нас тільки спогадом… Бракує слів… Світла пам’ять…
Громадська діячка Ірина Іванчик
Такий сумний ранок – пішов від нас Сергій Проскурня…. я пам‘ятаю його худеньким хлопчиком з великими вухами – він був солістом в нашому шкільному хорі! Він співав «Огромное небо» і так широко розводив руки, що здавалося обіймав ним це безкрає небо! До цього часу згадка про його спів відгукується мурахами по тілу! Потім, вже в Києві, я зустрілась з великим Майстром, але в ньому завжди жив той захоплений мрійник, що мислив тим небом безкраїм! Втрачаємо Людей, шкодуємо про не сказане, не відчуте, не пережите разом!
Журналістка, мистецтвознавиця Валентина Клименко
Сергій – життя, карнавал і рух. Сергій – очі в душу, посмішка, яка підтримає і розвеселить, трохи філософської печалі, щоб наступної миті відштовхнутися від землі і бути головою в небесах. Сергій – авантюра, діяльність, проекти, нове. Сергію, ну, навіщо ж? Уже закінчився цей проклятий 2020-й, який стількох прекрасних забрав, і ірраціонально вірилося: треба, щоб усі дорогі пережили цей 2020-й, наче потім буде звільнення від законів смерті чи хоча б передишка. Ти пережив, і тебе нема… Повірити в це неможливо. Прийняти? Змиритися? Суцільна провина перед всіма: не передзвонила, не відгукнулася, не поцікавилася.
Рисочка між роками народження закрилася датою смерті, і відкриваються очі – ким ти насправді був для культури. А для нас! Скільки зробив. Я ще пам’ятаю фестиваль «Березіль». Не повіриш, одного разу я дивилася по телевізору якесь державне свято і не вірила своїм очам: всі ті люди, які по-справжньому рухають мистецтво і творять нове тут і тепер, були на екрані – найкращі українські актори, співаки, музиканти. Я хотіла жити в цій країні мрій, де такі державні концерти!!! Ти був режисером.
Я люблю твою прижиттєву любов, служіння і шану до великих талановитих людей, яким якраз цієї людської теплоти-розуміння часто і не вистачає. Це не створення кумирів, це створення атмосфери любові навколо цих людей. Я думаю, ти теж мав багато любові, але навряд чи рівноцінно тому, що віддавав, бо віддавав тоннами і кілометрами. У тебе дуже точне око на людей – на хороших, талановитих, тонких, з іскрою.
Скульптор Володимир Журавель
Сергій Проскурня. Світла пам’ять… Сьогодні прокинувся вночі, прочитав новину і вже не міг заснути… Вперше познайомився з ним, десь в років 16 в батьковій майстерні на Лук’янівці. Тоді він мені запам’ятався самоіронією, казав: «Якщо в театрі йде фігня значить ставив Проскурня». А вже в 2017 році ми з ним відкривали пам’ятник «Малюкам-засновникам Києва» на Поштовій площі, він відповідав за театральну частину відкриття. Вмів він робити свою справу класно! Читаючи коментарі інших, бачу скільки він всім приніс світла і тепла… Пане Сергій, дякую Вам за все! Мої співчуття всім близьким. Царство небесне…
