Препарування скороминущого, шляхи пам’яті, гіпертексти колажу та репортажі з туманних ланів – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки Києва.

«Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Напруга між життям і смертю, між живим і тим, що вмирає, між вічним та скороминущим на спільній виставці робіт Володимира Сая та Ігоря Подольчака досягає якоїсь дюреровської сили. Засіб поєднання графіки та скульптури в одній експозиції, звісно, не новий, але в цьому випадку синтез переконливий і зв’язки очевидні. Ба більше, скульптура сама перетворюється на щось нове, на просторову графіку. Зморшкуваті обличчя, вивітрені часом немов старі гори, виступають на тлі стін, як на папері. Тіло, таке привабливе, таке еротичне, коли воно молоде, сильне, вкрите гладкою шкірою, препарується уважними прозекторами, стає доказом того, що кожна мить – хоч ми цього й не помічаємо – наближає нас до останнього рубежу. І єдина надія для смертної істоти залишитися у вічності – перетворитися на мистецтво.

Avangarden gallery & wine bar (вул. Січових Стрільців, 23 а)

Ще один мистецький діалог, на цей раз між Сергієм Кондратюком та Дімою Красним, між живописом, графікою, об’єктами та інсталяціями. Головна тема експозиції – шляхи, якими блукає пам’ять від покоління до покоління. На світлинах, які лягли в основу живописних робіт Сергія Кондратюка «Пляма пам’яті», – артефакти з недалекого минулого, яке, все ж таки, вже надто далеке для сьогоднішніх юних, бо не стало тієї країни, змінилася ідеологія та система символів. Діма Красний у проєктах Found objects і «Знайдені знімки» переносить об’єкти з площини повсякденності у сферу художнього осмислення. Виставка коротка, тільки один вікенд, до 14 червня. Новий арт-центр Avangarden готується до відкриття, а поки що виставки проходять просто у панорамних вікнах.

Музей Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Мабуть, принциповою особливістю колажу є те багатство змістів, яке створюється за допомогою поєднання його фрагментів. Кожен фрагмент може бути самостійно символічно навантаженим, вести свою лінію у діалозі, і тому сила колажу – у внутрішніх зв’язках його частин. Якщо вважати окремий фрагмент текстом, то колаж можна назвати гіпертекстом. Перший український сучасний фестиваль колажу – неабияка подія. Ми маємо нагоду познайомитися з роботами художників з інших країн, відчути той нерв, який тремтить у сучасному колажуванні, огледіти розмаїття тем, котрі турбують молодих.

Центральний будинок художника. Дирекція виставок (вул. Січових Стрільців, 1–5)

Журнал «Образотворче мистецтво» був заснований 1935 року, через чотири роки після створення Спілки художників СРСР і раніше, аніж з’явилося українське відділення спілки, рупором якого він став. Після війни він перетворився на журнал «Мистецтво», потім поділився на три видання, але зараз не буде поглиблюватися в історію. Головне, що багато років журнал освітлював  художнє життя України – хоч і через ідеологічні цензурні перешкоди, через «фільтри» дозволеного та забороненого. Сьогодні він є великим архівом мистецької спільноти, але й живим виданням, яке святкує 85-річний ювілей. На виставці у ЦБХ представлені роботи мистців, про яких журнал розповідав в останні роки, а саме: Петра Бевзи, Петра Лебединця, Антона Логова, Дмитра Коваля, Максима Мазура, Олексія Малих, Анни Миронової, Тіберія Сільваші, Олега Тістола, Анатолія Фурлета, Катерини Свіргуненко, Олександра Сухоліта та інших.

Арт-кафе «Золоті ворота» (вул. М. Лисенка, 1)

На виставці – фігуративні та абстрактні роботи Андрія Підлісного за останні два роки. Він може бути як прискіпливим реалістом, так і нестримним фантазером. Художник інтригує, для того світу, який він створює, дефініції підібрати непросто. Образи Підлісного фантасмагоричні, народжені на межі дня і ночі, сну та реальності, на тих туманних ланах, куди ходять тільки містики, філософи та мистці.