У мистецькому осередку Zhovid The Residence відкрився українсько-литовський пленер Fluxus Residence. Що, де, як – в репортажі Іншого Києва.
Міжнародний творчий рух Fluxus (від лат. потік, течія, той, що вільно тече) зародився на рубежі 1950–1960-х років, його назву придумав литовсько-американський художник Джордж (Юргіс) Мачюнас. «Течія» об’єднала художників, літераторів, музикантів за принципом доброї волі – головне, щоб вони були творцями нового мистецтва, революційного, зухвалого, свіжого, некомерційного. Fluxus – не художнє угрупування, не школа, а принцип поєднання вільних інтернаціональних та мультикультурних мистецьких практик. Нова культурна ініціатива Fluxus Residence присвячена святкуванню двох ювілеїв – 90 років від дня народження Джорджа Мачюнаса (1931–1978) та 100-річчя Йонаса Мякаса (1922–2019), литовсько-американського поета, режисера, ще одного батька Fluxus.
Zhovid The Residence – артпростір, створений режисером, сценаристом, фотографом Іваном Сауткіним у селі Жовідь на Чернігівщині, у Поліссі. Власне кажучи, це здоровезний будинок (колгоспна контора), який Іван перебудував і постійно там живе. А ще – приймає гостей, навчає студентів, проводить різножанрові мистецькі заходи, на яких присутні місцеві жителі. У Жовіді є театрально-концертний простір «Комора» (так, у старій великій коморі). Є майстерня графіки. Є гостел. І є дух творчості – у всьому.
Поєднати цей творчий дух з вільним духом Fluxus у міжнародному пленері було надзвичайно вдалою ідеєю. Україна з Литвою мають міцні культурні зв’язки, яким сприяє посольство Литовської республіки. Проєкт реалізують партнери Zhovid The Residence та ГО «Міжнародний інститут культурної дипломатії», фінансується він у рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
Ну а тепер перейдемо до знайомства з художниками. З нашої сторони у пленері беруть участь митці Іван Сауткін (співкуратор), Микола Гончаров, і Олексій Сай. З литовської – Ірма Балакаускайте (Irma Balakauskaite), Юрга Барілайте (Jurga Barilaite) і Денісас Коломицкіс (Denisas Kolomyckis). До 15 серпня в Жовіді вони будуть творити відкрите міжнародне мистецтво.
Ірма Балакаускайте (співкураторка з литовської сторони), народилася у Києві, але ще маленькою переїхала до Литви. Вона займається живописом, графікою, скульптурою, сценографією та викладацькою діяльністю. Юрга Барілайте працює з живописом, графікою, асамбляжем, перформансом. Денісас Коломицкіс, наймолодший учасник пленеру, – актор, танцівник, один із митців перформансу, розвиває литовське сайт-специфічне мистецтво, плідно працює в міждисциплінарному полі.
In Kyiv разом з кураторкою Тетяною Калитою та Миколою Гончаровим зустрічав литовських гостей у «Борисполі». Ми розглядали строкатий різномовний натовп, що виходив з аеропорту, й раділи тому, що життя відновлюється. Ірма, Юрга та Денісас прибули бадьорі та веселі, хоча повітряний шлях ускладнений конфліктом з Білоруссю. Не сумував навіть Денісас, якому вантажники зламали валізу.
Мікроавтобус повіз нас через Київщину та Чернігівщину, до самого кордону з Росією. Ми знайомилися, говорили про українсько-литовську спільну історію, про сьогодення в темній тіні імперії, дивилися на поля, засаджені соняшниками та кукурудзою.
Біля одного поля навіть вийшли, бо гості хотіли роздивитися кукурудзу ближченько (оті мочалочки на верхівцях початків – «рильця»? вони лікувальні?!). Завалене сміттям узбіччя та родюча земля – звичний, соромний український контраст. Проте литовці ввічливо сказали, що в них сміття теж трапляється. Вже наприкінці подорожі ледве не в’їхали у черідку корів, яка поверталася з пасовиська і не хотіла давати дорогу.
Майже чотири години пролетіли, і вже зустрічають нас Іван Сауткін, гостинний хазяїн артистичного маєтку, та його син Даниїл.
В будинок закохуєшся з першого погляду. Нехай він не такий вже старовинний, але має чисті лінії та великі вікна по всіх фасадах. Внутрішній простір, завдяки двостороннім вікнам і височенній стелі, наповнює повітря та світло.
Дім насичений деталями, розглядати які – окрема радість: глечики, ковдри, стільці, дзеркала, вази з сухими квітами, тарелі з початками кукурудзи та шишками, барвисті кахлі високої печі, гачки, ряднини, скрині… А ще – малюнки, світлини, вироби з дерева, плакати, мистецтво тих, хто живе та гостює в цьому неймовірному будинку.
Іван Сауткін провів екскурсію, показав і Комору, над якою здіймається український прапор, і майстерню графіки, й усі куточки створеної з любов’ю та великим смаком резиденції.
За нами всюди ходила велика біла собака Лінда, вже зовсім старенька, сліпа та глуха. Час від часу вона гавкала – розмовляла з привидами.
А у чималій столовій чекав накритий стіл, за яким пройшов вечір під тиху музику. На столі був темний, духмяний хліб «Арійський», який з чистою душею пече місцевий хлібокомбінат, і білі гриби, назбирані в соснових лісах. Іван розповідав про тамтешнє життя. Сновщина – мальовничий (закинутий, збіднілий, потрібне підкреслити) куточок на межі різних культур. Селяни-поліщуки говорять на суміші українських, білоруських, російських слів; ще є домішка якогось давнього місцевого субстрату, але цю свою говірку вони ховають від чужих. Хоча обов’язково здоровкаються на вулиці, проте зовсім не відразу розкриваються прибулим. І радо приходять на мистецькі заходи (збір оголошується у місцевій групі Фейсбуку!), бо вже сприймають артрезиденцію як частину свого культурного ландшафту, такого взагалі-то скупого на події.
Залишається тільки позаздрити художникам, які проведуть два тижні у Жовіді. Їм гарантовані теплі дні та свіжі вечори (ні, комарів майже немає), співи невідомих птахів у кронах дерев, прохолодні води річки Снов, купа-купа вражень. Завершиться резиденція виставкою-дійством, де будуть різні складові: візуальне, аудіовізуальне, музичне, перформативне – мабуть, жовідці здивуються. Ну а далі планується друк художнього альбому пленеру й проведення виставок-перформансів в Україні та Литві.
Текст: Марина Полякова
