Дзен-Вавілон, сині реінкарнації, приборканий безлад, Київ+Париж і ретроспектива Стратілата – Марина Полякова заохочує відвідати найцікавіші виставки Києва.

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1)

XXI століття має всі шанси принести людству остаточне розчарування у цивілізації. Прогрес, який повинен був зробити землян щасливими, здоровими, безсмертними, обертається нищівними війнами, епідеміями, глобальним порушенням клімату… І все ж таки чи можемо ми відмовитися від віри у розвинуту цивілізацію? Чи повинні бігти на природу, втікаючи від прогресу, який не приніс щастя? В галереї відкрилася виставка «Напівпровідникові сни» Atelier36 – Іванни Стратійчук та Юрія Віслоуха – яка робить спробу побачити, придумати таке майбутнє, де природа і цивілізація гармонійно співіснують. Кураторка арт-проєктів і культурологиня Ліна Романуха пише: «Представлені роботи, створені за допомогою різних видів друку, інсталяції та об’єкти. Кожен/кожна може побачити в них щось своє: місто-Вавилон, рибу-ковчег, відсилки до дзен-буддизму. Так само відкрита до інтерпретацій й назва виставки. До кого саме вона апелює? До технологій, до мистецтва як медіума, до роботів, чи до людини, яка може бути провідником сенсів, енергій, знання?»

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Так збіглося, що виставка експресіоністичного живопису і лінеарної металевої скульптури Євгена Кліменка (випускника НАОМА) «Сині реінкарнації» теж ставить схоже питання – чи треба схилитися до природи, і якщо так, то що в ній можна знайти, які одкровення, які універсальні рецепти? Автор пише: «Мій проєкт пропонує багато візуальних образів природи, тому що саме вона, на мою думку, має змогу повернути нас до гармонії і налагодити наші внутрішні відносини, і як наслідок, комунікацію із зовнішнім світом». Ну а якщо вам здається, що природа не панацея, що бігати оголеним по колючках ви не готові, можна просто віддатися стихії емоційного живопису Євгена зі спалахами кольорів і нервовим штрихуванням.

Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)

Коли бачиш ці величезні полотна, та ще й графіку, розумієш, наскільки Лариса Піша працьовита і організована – адже роботи для персональної виставки вона створювала паралельно з вітражами, на яких спеціалізується. На перший погляд здається, що це якась фантастична ботаніка, зазирання натураліста у підземелля – туди, де в темряві таємно живуть коріння дерев і трав. Але картини та офорти Лариси Пішої є розгорнутою метафорою сучасної України, про що прекрасно сказала мистецтвознавиця Оксана Ременяка: «Первісний культурний контекст, до якого звертається художниця – праобрази хтонічного міфу Древньої Греції, адже chthõn – земля, всезагальна матір, яка народжує усе суще і не має це суще ні початку, ані кінця… Потік асоціацій у цей трагічний час визначив тему і образ проєкту: фантасмагорія коріння як семантичного паттерна переплітається з натуралізмом, який, досягнувши своєї межі, стає символом – так прадавній безлад, приборканий талантом художниці, стає чіткою логічною структурою і відтворюється стилістикою сучасного мистецтва. …Зростання, вперте укорінення, потуга росту і гармонії, попри люті товщі перешкод, створені темною силою хаосу».

Музей гетьманства (вул. Спаська, 16в)

Виставка живопису Ольги Кравченко «Київ – Париж» (на головному фото) – це імпресіонізм, який ми заслужили, у самому прямому сенсі. Ми заслужили ці квіти, смугасті фіранки, фонтан Термена, «Воронячу слобідку», золоті вікна, маленькі кафе, сині ночі, вуличні стільці, пальми й засніжені вулиці – своїми тривогами, біллю, темною зимою, щоденними гіркими новинами. Для Ольги Кравченко Київ і Париж є позначками на особистій мапі: вимушена евакуація з рідного міста до світової столиці моди, кохання, мансард та імпресіонізму, а потім – повернення додому. А для глядачів – це ще одне нагадування, що Київ чимось дуже схожий на Париж, якимсь особливим теплом, безтурботністю, смаком до життя.

Галерея РА (вул. Б. Хмельницького, 32)

Вибухове поєднання брутальності та еротики, іронії та рафінованої авторської техніки – це виставка світлин київського фотографа Ярослава Голубчика «Хроніки підсвідомого». У лісах і лабіринтах підсвідомого живуть дивні створіння з прекрасними тілами й потворними обличчями-масками, по них їздять російські танки (вже приїхали, іржавіють), там алогічні плакати й серпи з молотами. І все огорнуто сіро-сріблястою паволокою, в якій губляться звуки й стежки.

Національний музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

Колективна виставка «Сила в різноманітті» об’єднала роботи 12 художників із Харкова, Львова та Кракова: Михайла Кашкарова, Ігоря Колісника, Поліни Кузнєцової, Максима Куща, Якуба Матушевського, Дмитра Мощенка, Володимира Носаня, Ігоря Панчука, Віолетти Терлиги, Вікторії Телетьєн, Анастасії Худякової, Олександра Сердюка. Роботи створені впродовж минулого трагічного року і несуть у собі відлуння фізичних і психологічних переживань, через які пройшли художники разом із соціумом.

Музей шістдесятництва (вул. О. Гончара, 33)

У музеї відкрилася виставка, присвячена пам’яті художника Миколи Стратілата (1942–2023). «Формування Миколи Стратілата як художника з власним ідіостилем почалось у Києві, куди він приїхав навчатися з рідного села Макіївки на Чернігівщині 1959 року. Митець багато років працював у невеличкій затишній майстерні на Андріївському узвозі. Закоханість у Київ знайшла відображення у серії гравюр «Пісня про Київ», а також в бажанні відтворити в художніх роботах історичні пам’ятки, деякі з яких доводилося реконструювати (серія «Знищені святині Києва»). Шанувальникам поезії ім’я художника відоме передовсім як ілюстратора поетичних видань 1970–1990-х років. Микола Стратілат різножанровий художник, що створив сотні творів у різних техніках. Займався переважно станковою гравюрою, однак не менш майстерними є його акварелі, що також представлені на виставці»,– пишуть організатори.

Мистецький перехід (вул. Хрещатик, 38)

У так званому Мистецькому підземному переході під Хрещатиком, навпроти ЦУМу, відкривається виставка «Весняний настрій», яку організували Фейсбук-група «Розвиток фотографа», Національна спілка фотохудожників України, Фейсбук-група «Мобільне фото мистецтво» та Арт-об’єднання «KyivPhotos Hall – 2012». Виставка присвячена весні, надії і миру. Але, на жаль, не завжди реалії відповідають нашим сподіванням, тому поряд із позитивними «весняними» світлинами висять роботи-роздуми, рефлексії про ту дійсність, яка нам дана.