Примаченко, Міловзоров, Химич, Глущенко, Кричевський, рани міст, позачасся та натюрморти – Марина Полякова рекомендує відвідати найкращі київські виставки цього тижня.

Український дім (вул. Хрещатик, 2)

Унікальний проєкт «Марія малює. 100 творів Примаченко» – це вперше представлені публіці сто картин Марії Примаченко з приватної колекції київського мистецтвознавця Едуарда Димшица. «Велику частину експозиції становлять роботи, що стали реакцією художниці на пережите: війну, загибель коханого на фронті, окупацію, бої за Київщину та післявоєнні злидні, Чорнобильську трагедію. Поруч зі знайомими нам образами фантастичних істот та квіткових декоративних панно у картинах акцентується тема боротьби добра і зла, в якій добро незмінно перемагає. Після трагедій війни Марія майже на 10 років полишила малювання, але повернулася, бо творчість була її способом існування», – розповідають організатори, й звучить це боляче сучасно, чи не так? «Назва проєкту “Марія малює” відсилає нас до альтруїстичного світогляду художниці, до її стійкості та відданості своєму всесвіту. Саме тому слоганом виставки став вислів самої художниці – “Щоб люди жили, як квіти цвіли”». Виставку супроводжуватиме публічна освітня програма: лекції, обговорення, майстер-класи.

Будинок художника (вул. Січових Стрільців, 1–5)

Відомий митець, заслужений художник України Олександр Міловзоров представляє ретроспективну виставку своїх творів, до якої увійшли графічні і живописні роботи 1970-х років та сьогодення. Автор говорить: «Мені й самому дуже цікаво подивитись на всі свої твори відсторонено – з позиції 85 кілометра. На жаль, величезна кількість творів не увійшла в експозицію. Насамперед це монументальні об’єкти; деякі твори знаходяться в колекції музеїв; певна кількість – в приватних колекціях. І ще багато творів – в моїй студії. Звичайно, відбір з мого боку був дуже суб’єктивний, але так склалися обставини». Виставка триватиме до 18 липня.

Національний художній музей України (вул. М. Грушевського, 6)

Музей з левами відкрив виставку у Києві вперше з минулого лютого! У рамках проєкту «Передчуття Перемоги» шестеро видатних сучасних митців поділилися власним проживанням досвіду війни та вірою у майбутню перемогу. Що саме буде вважати перемогою Олег Тістол? Чому для Олени Придувалової київська телевежа набула символічного смислу? Які дороги стали натхненням для серії Марини Скугарєвої? Як жилося й працювалося в ці місяці Олексію Аполлонову, Олександру Сухоліту та Миколі Білоусу? Відвідувачі виставки мають унікальну нагоду зазирнути за лаштунки творчого процесу й побачити на власні очі, як саме митці створюють свої образи. Відвідати виставку можна в ході безкоштовних екскурсій, запис на них і вся інформація на ФБ-сторінці музею.

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1)

Виставка «Позачасся» об’єднала роботи різних років двох художників – Анни Приходько і Владислава Рябоштана. Що для них значить «позачасся»? «Мабуть, для мене це втрата хронологічної лінійності часу, оскільки у старих роботах вже неможливо розгледіти інше життя, саме те, що в них було закладено раніше», – говорить Анна. «Ця війна принесла абсолютно нове значення багатьом речам, які раніше здавалися цілком звичними і повсякденними», – міркує Владислав. Їхні роботи не розділені на два зали, а перемішані в експозиції, і також перемішуються пласти часу: недавнє минуле, коли метро було просто транспортом, а не сховищем; сьогодення, коли красивий спалах у небі над брежнєвською забудовою – це не салют; і давнє, як от виразно радянський магазин «Молоко», що працює під тією ж вивіскою, переживши кілька епох. Обшарпані житлові будинки сьогодні ми бачимо тільки з однією конотацією, як жертви обстрілів, тому що наша оптика травмована (і поряд із ними – дійсно чорні, обгорілі багатоповерхівки). Але конотацій більше. Занедбаність нашого житла і життя – відсилання до постколоніального статусу України, до періоду у чверть століття, коли час і думка застигли. З того втраченого часу, з політичної та соціальної апатії росте наша сьогоднішня трагедія.

Нацiональний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)

Попередню виставку цікаво порівняти із проєктом «Рани міст», який створила творча група представників НАОМА. Осмислення трагічного сьогодення через призму руйнівного впливу війни на архітектуру міста – ідейна основа усіх робіт учасників виставки: Анатолія Погорілого, Максима Малильо, Єлизавети Державицької, Ореста Гірного, Романа Дорчинця. Організатори розповідають: «Місто є цілісним організмом, а отже руйнування чи втрата будь-якої частини незворотно змінюють його вигляд, залишаючи глибокі шрами, що завжди нагадуватимуть про минуле… Осмислення ролі архітектурної спадщини розпочалося митцями спочатку в контексті варварської забудови міст України, а згодом – руйнівних наслідків, що із собою принесла війна. Війна нівечить усе на своєму шляху, змінюючи звичні краєвиди до невпізнаваності. Руїни – доля багатьох житлових будинків та історичних пам’яток нашої країни й сьогодні саме до них прикута увага всього світу. “Чи не опинюсь в одному з них саме я?” – німе питання, що повисає у повітрі під час кожної повітряної тривоги».

Національний заповідник «Софія Київська», зал «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Виставка «На паузі…» представляє живопис і графіку з фондів заповідника – натюрморти знаних художників-архітекторів: Віктора Троценка (1888–1978), Валентина Фельдмана (1864–1928), Євгенії Марінченко (1916–1999), а також роботи з приватної колекції професора Дмитра Степовика. Зі «старими майстрами» вступають у діалог роботи сучасних українських художників: Ольги Карпенко, Віктора Дейсуна, Олександри Федорук, Леоніда Берната, Богдани Бондар, Тетяни Шуляк, Олексія Малих, Василя Змієвця, Наталії Корф-Іванюк, Олексія Іванюка, Володимира Труша, Богдани Голояц, Віктора Медведєва та багатьох інших. Зали «Хлібні» наповнені кольором, експресією, щирими почуттями. Скажемо так – тут не натюрморти у вузькому значенні, а фантазії навколо натюрмортів у широкому діапазоні сюжетів, технік, стилів.

Музей книги і друкарства України (вул. Лаврська, 9, корп. 9–10)

Виставковий проєкт «Україна соборна» представляє архітектурні пейзажі одного з найвидатніших українських майстрів цього жанру, неперевершеного Юрія Химича. Він увійшов до історії вітчизняного мистецтва як художник-неомодерніст, котрий створив канон українського архітектурного пейзажу. Впродовж півстоліття (1950–2000) Химич працював над головним художнім проєктом життя – монументальним циклом «Україна: поліптих» (інша назва циклу: «Україна соборна»). Працюючи у жанрі «живописного серіалу», Химич створив цілісний, витриманий в єдиному стилі цикл, що відтворює ключові архітектурні пам’ятки країни та створює у глядача єдиний візуальний образ України. Виставка триватиме до 20 серпня.

Музей української діаспори (вул. Князів Острозьких, 40б)

Виставковий проєкт «Кричевський. Саєнко. Майстер і учень» присвячено двом видатним українцям – Василю Кричевському та його талановитому послідовнику Олександру Саєнку. «В рік 150-річчя Кричевського та напередодні 125-річниці з дня народження Саєнка відбудеться творчий діалог майстра та його учня, фундатора стилю українського модерну та представника школи Кричевського, постане історія їхньої співпраці та дружби нащадків обох мистецьких династій», – пишуть організатори. У фокусі виставки – проєкт оздоблення Василем Кричевським Історичної секції Всеукраїнської Академії наук 1928 року, до роботи над яким він долучив і свого учня. Вишуканий інтер’єр в українському стилі було знищено за чотири роки, але рідкісні світлини з орнаментами Кричевського та панно Саєнка, а також акварельні ескізи Олександра Саєнка надають уявлення про глибину та масштаб цієї праці.

Музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5а)

Відкрилася персональна виставка живопису Євгена Гули «Пророцтво». Євген Гула – український живописець і графік, професор Київського національного Університету технологій та дизайну. Дамо слово журналісту Сергію Комісарову: «Одна із центральних робіт виставки – це триптих “Пророцтво”. У ньому автор напрочуд вдало та виважено доносить до глядачів символічні старозавітні образи-наративи Мойсея, Соломона, цариці Савської, які слугують для передачі авторської концепції відчуття мінливої ілюзорності навколишньої соціальної реальності й пошуку справжнього духовного Шляху як пошуку Свого, й усвідомлення Чужого, нав’язаного… На виставці є чимало не менш гарних картин. Одна з них – портрет Шолом Алейхема, людини, ім’я якої носить цей напрочуд гостинний київський Музей».

«Jek» (вул. Васильківська, 11/11)

У кав’ярні триває персональна виставка абстрактного живопису Антона Логова «Простір». Якщо раніше відкривалася виставка робіт Логова, можна було майже впевнено сказати: це абстрактний живопис або просторові об’єкти, інсталяції. Тепер відразу і не вгадаєш, адже з минулого лютого художник плідно працює як плакатист. І все ж таки у «Jek» – нефігуративний живопис. Глибокий нічний синій, вогняний червоний, тривожний чорний, димчастий сірий, спалахи жовтого… Приємно перечекати спеку або грозу в затишному кафе і подумки поговорити з абстракціями, які завжди більше, ніж здаються.

Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)

До проєкту «Впливи» увійшли графічні роботи на папері, дерево і текстиль Закентія Горобйова, які були створені з 2021 по 2023 рік. У професійному середовищі Закентій відомий як графічний дизайнер, зокрема багатосторінкових видань про мистецтво і дитячих книжок. Він зосереджений на каліграфії й летерингу, тобто майстерності писати й складати літери, шрифти й тексти. Сировиною для його робіт часто служать матеріали з історією, вже колись використані. Серія «Трансформація» складається з робіт, зроблених зі знайденого дерева, перша з них була створена з дошки, що залишилась після демонтажу барикади на лівому березі Києва. Серія «Київ воєнний» поєднує каліграфію і колаж, фіксує мистецькі спостереження за Києвом від початку збройної агресії з боку росії.

Національний музей літератури України (вул. Б. Хмельницького, 11)

На виставці представлені твори одного з найвидатніших українських живописців XX століття Миколи Глущенка (1901–1977) з колекції Дирекції художніх виставок України – пейзажі, натюрморти, чарівні «ню». У діалозі з ними сучасна художниця Ірина Кудіна показала серію робіт, створених безпосередньо у майстерні Глущенка наприкінці 1970-х. Також тут можна побачити її роботи з циклу «Прогулянки околицями», присвяченого пам’яті Миколи Глущенка, та низку інших творів, які прямо чи опосередковано пов’язані з ним. Художник Матвій Вайсберг, який вчився разом з Іриною Кудіною в РХСШ, так відізвався про «Діалог»: «Чудова “тиха” виставка про мистецтво і про кохання. Дуже важлива для моєї однокласниці Ірини». Виставка триватиме до 20 липня.