Концерт «Художня зброя перемоги українських мисткинь», який відбувся 25 серпня в Одеській обласній філармонії, відвідав Гао Мінцзе, аспірант Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової, та поділився з нами своїми враженнями. Подивитися концерт і скласти свої враження від новітньої української музики можна за посиланням.
Проєкт «Художня зброя перемоги українських мисткинь», присвячений боротьбі українського народу проти російських загарбників, реалізується за підтримки Українського культурного фонду. У концерті, що розпочався хвилиною мовчання для вшанування пам’яті загиблих унаслідок збройної агресії РФ, прозвучали твори українських композиторок і поетес, написані під час війни. До програми першого відділення концерту увійшли музичні композиції Алли Загайкевич, Ганни Копійки, Кіри Майденберг-Тодорової, Кармелли Цепколенко, Асматі Чібалашвілі на вірші Юлії Дмитренко-Деспоташвілі, Валерії Жигаліної, Оксани Забужко, Ії Киви, Ліни Костенко, наповнені переживаннями лихоліття, страшних випробувань, що випали на долю сучасних українців.
Ці твори пролунали у виконані тріо відомого українського ансамблю сучасної музики «Senza Sforzando», який є базовим колективом фестивалю «Два дні й дві ночі нової музики». У другому відділенні прозвучав аудіовізуальний перформанс «Сім базових емоцій під час війни» Асматі Чібалашвілі та хорові твори Кармелли Цепколенко та Ганни Копійки.
Першим твором, який прозвучав у той зі сцени філармонії, була кантата Ганни Копійки «Відчуття» (2022) для сопрано, віолончелі та фортепіано за поезією Ліни Костенко. В першій частині «І жах, і кров, і смерть, і відчай» намальований узагальнений символ диктатора – кровожерливого нелюда, який сіє смерть і розруху. У восьми строфах поетеса у стислій формі виразила жахіття війни й надала застереження. Починається твір також символічно – тяжкі масивні акорди в низькому регістрі у партії фортепіано характеризують воєнну навалу, яка насувається на свою жертву. Доповнює цю картину віолончель, яка на фоні акордів тягне різкі дисонансні звуки. Також композиторка використовує шумові символи, які імітують вибухи бомб. Перша частина Кантати закінчується символами лиха – вибухами. Друга частина кантати «Крила» – це символи чистоти, світла, духовності.
Другим твором прозвучала кантата Кіри Майденберг-Тодорової «Люба моя» для сопрано, віолончелі та фортепіано за поезією Валерії Жигаліної. Тут символи вибудовані за логіко-смисловою ієрархією смерті та воскресіння. Також композиторка використовує нетрадиційні шумові ефекти. Для символів смерті вона використовує емоційно-драматичні нашарування, які виражаються тріольними побудовами, синкопуючими акордами, глісандо звуків. Для символів воскресіння вибирає тихі, кришталеві та прозорі акорди.
Починається твір досить незвично – піаніст сім разів вибиває ритмізований малюнок, але не по кришці рояля, не по струнах, а по своїх грудях. Ці удари є символом осколків, які вражають людей після вибухів бомб. На цьому тлі в партії вокалу з’являється тихий, монотонний самотній звук marmarando з авторською ремаркою without emotion. Це звук, який видає людина, вбита горем, у неї вже немає емоцій, а тільки імпульс, який виривається з душі, що страждає. До цього символу спустошення за кілька тактів підключається віолончель з таким самим протяжним одиноким звуком у верхньому регістрі. В цей самий час з’’являються насторожені поодинокі звуки, які переростають у переривчасті стакатні інтонації, на фоні яких одинокий звук в партії вокалу поступово набирає звучність, силу і на крещендо за підтримки динамічного пасажу фортепіано, який іде від низу догори, досягає кульмінації й закінчується акцентованим акордом на фортіссімо. Цей символічний вступ підводить до драматичного сплеску на словах «Люба моя» (авторська ремарка – dramatically), вони вириваються як крик болі, відчаю, жаху і звучать без супроводу. Кінцівка твору побудована на символі воскресіння, на продовженні життя після смерті, але вже в іншій, нематеріальній формі.
Наступним твором у концерті була кантата Алли Загайкевич «Signs of Presenсe» («Знаки присутності», 2022) для сопрано, віолончелі та фортепіано за поезією Ії Ківи. Цей твір композиторка закінчила за кілька тижнів до початку повномасштабної війни. Але війна вже йшла багато років і передчуття великої війни висіло у повітрі. Алла Загайкевич звернулася до символічних віршів поетеси, щоб висловити своє відчуття тривоги, яка наростала. У «Знаках присутності» Загайкевич використовує різні символи. Перша частина побудована на символах статики, «замороженої» дії. Тут можна прочитати відсилання до війни, яка тривала в Україні з 2014 року. Статичні елементи форми занурюють в абсурд війни. Життя застигло в руїнах, тут ніде зітхнути на повні груди, все схоже на страшний сон, де найнеприємніший епізод безперервно повторюється в різних варіаціях. У другій частині виникають казкові химерні символи, що є зануренням у глибини народних традицій. Ця лінія продовжується і в третій частині, яка вирішена у фольклорних символах із традиційними вигуками «і!», «а!», що нагадують коломийки з ігровими і танцювальними приспівками, з наспівно-речитативним типом мелодії. Четверта частина знову повертається до символів статики – музичний матеріал нікуди не рухається, не розвивається, а немов зависає в повітрі.
Війна була присутня і в кантаті Асматі Чібалашвілі «З вірою в Україну» (2022) для сопрано, темпль-блока, віолончелі, фортепіано та відео за поезією Юлії Дмитренко-Деспоташвілі. Тут трагічна символіка війни розкрита через фатум, неминучу смерть, тугу за загиблими воїнами. Також присутні виразні звукові ефекти, в яких закодовані, одного боку, розруха та смерть, але з іншого – надія та відродження після неминучої перемоги.
Починається твір коротким глісандо з подальшим глухим ударом відкритою долонею по струнах рояля, довго звучать обертони, й тільки коли згасне останній, вокалістка разом з ударами по китайській коробочці починає речитативом словами «Чорний будинок з чорними вікнами…». Перша фраза звучить дуже тихо, ніби з почуттям жаху від баченого, а після закінчення другої фрази в партії фортепіано – карбований удар, який повторюється по басовій ноті, звучить як рок, як символ неминучої смерті. Смислова кульмінація настає на словах «Й стане ще кращою!», які промовляє солістка речитативом на фоні затухаючого акорду по струнах рояля. Цим символом відродження закінчується твір, і легкий вітерець глісандо на струнах підтверджує, що все буде добре.
Завершувала перше відділення концерту кантата «Читаючи історію» Камелли Цепколенко. Твір написано у березні 2022 року, в Одесі. Це були страшні дні – російська армія наступала на всіх напрямках, Одеса була під постійними ракетними обстрілами та під загрозою окупації, більшість часу доводилось проводити у бомбосховищах… І в цих умовах у Камелли Цепколенко виникла ідея написати свою кантату. Композиторка використала кілька символів, зокрема символ Римської імперії, що потерпала від варварів, як аналог України, на яку наступають дикі варвари-росіяни, й символ перемоги добра над злом.
Твір починався неочікувано – з декламації вірша Оксани Забужко у виконанні солістки тріо Тетяна Муляр. За задумом композиторки, декламація формує у публіки символьну систему, яка проникає у підсвідомість і стає базою для емоційного сприйняття твору. Власне, це і є початок партії вокалістки. Камелла Цепколенко вводить незвичайний прийом – удари по брязкітливій сталевій лінійці у партії фортепіано. Це додає незвичайний тембровий ефект і віддалено нагадує брязкіт обладунків. На цьому фоні вступає малий барабан у партії вокалістки, який підкреслює мілітаристську спрямованість твору. Перша фраза «І зруйнували ґоти Рим» проходить під акомпанемент різких розбитих акордів у віолончелі, після яких звучить невеличка фраза драматичного характеру, яка закінчується такими ж різкими акордами у партії фортепіано. У першій фразі вже закодовано символ війни, який має не тільки реальне, а й ірреальне коріння, завдяки чому в уяві слухача підтягуються всі жахіття війни – розруха, вбивства, пожежі, погроми, насилля… Закінчується твір словами «Рим – все ж стоїть, як і стояв, / А варвар – варваром і буде». Це символ віри в Україну, в її непохитність і неминучу перемогу над ворогом.
Композиторки, довільно оперуючи музичними та позамузичними засобами, створюють особисту форму як індивідуальний проєкт, формуючи спектральний ореол із різножанрових елементів. Мисткині зосереджують увагу на розвитку драматичних ліній, виокремлюючи в камерно-вокальній палітрі протиставлення соло камерному ансамблю. Драматичні колізії, зображені в символічній формі, стають формотворчим принципом, підпорядковуючи розвиток багатошарових пластів твору структурі сюжету. Діалогічна взаємодія вокалу та камерних інструментів призводить до різноманіття фактурних рішень, коли емоційно-виразні комплекси, посилюючи один одного, створюють картину єдності різнорідного цілого. Застосовуючи різні види структурних побудов, – то у вигляді горизонтальних нашарувань, то у вигляді протиборства партії вокалу камерному ансамблю, то як крещендуючі фактурні нашарування у складних синкопованих ритмах, композиторки створюють драматичну картину сьогодення.
Хотілося б відзначити артистизм виконавців – тріо ансамблю «Senza Sforzando» (Одеса, Україна) у складі Тетяни Муляр – сопрано, Михайла Безчастнова – віолончель, Олександра Перепелиці – фортепіано. Головна увага була прикута до Тетяни Муляр, що натхненням та силою впливу на аудиторію сприяла розкриттю найпотаємніших задумів композиторок і виявленню художніх підтекстів творів. Олександр Перепелиця і Михайло Безчастнов сприяли утворенню цілісної музично-поетичної матерії.
У другому відділенні концерту прозвучали три твори. Аудіовізуальний перформанс «Сім базових емоцій під час війни» (2024) Асматі Чібалашвілі для двох виконавців на препарованому фортепіано за картинами Володимира Мухіна. У виконанні Асматі Чібалашвілі та Ірми Готкової (фортепіано) відбувся перформанс, в якому поєднались два види мистецтв і відобразився широкий спектр емоцій.
Потім простір сцени зайняв мішаний хор «Strum-Spectrum» Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової. В його виконанні прозвучали твори Кармелли Цепколенко і Ганни Копійки. «Колискова для Сашка» Кармелли Цепколенко для мішаного хору (2020) є синтезом музики, поезії та образотворчого мистецтва (зорові уявлення дитини). Кантата Ганни Копійки «Одеса» для мішаного хору (2022) повертає нас у довоєнне життя без повітряних тривог і бомбардувань.
Кантати прозвучали у виконанні мішаного хору «Strum-Spectrum» у складі: Ангеліна Слободянюк, Марія Берестова, Олена Іцкович, Анна Матвєєвська, Дар’я Цюре, Анна Середіна, Анастасія Хабаль, Вікторія Скороченко, Світлана Жук, Олександра Романова, Валерія Борщова, Артем Перцев, Сергій Балинський, Данило Матвієнко, Валерій Простомолотов, Євген Сухенко, Максим Танькут, Віктор Данілеску, Петро Сухарев. Художній керівник Ганна Копійка.
Головна світлина – Тріо ансамблю «Senza Sforzando»
Світлини надані організаторами
